Ордени, медалі та скрєпи (Частина 2)

Очевидно, що з Кутузовим пов’язують Бородінську битву, і очевидці розповідають, що Михайло Іларіонович жодного разу не виїхав на поле бою, а тим більше – під час бійки. Він і наради проводив нашвидкуруч, щоб потім радитися в більш інтимних умовах з тією самою дівчинкою, яка була його музою військового мистецтва. Сучасники пишуть, що Кутузов зовсім не мав жодного інтересу до битви, і тому там був її варіант «Сам собі режисер». До речі, ось такий підвищений інтерес до дітей у російських військових нікуди не подівся, і за зґвалтування дітей їм цілком можуть надати орден Кутузова, бо це якраз і передає суть кутузовського духу.

У результаті армія Кутузова не просто зазнала поразки, а її було розбито і розсіяно навколишніми лісами, тож, по суті, вона перестала існувати як така. Москву ж, яку Кутузов мав відстояти під Бородіном, спочатку розграбували самі росіяни, потім спалили за наказом генерал-губернатора, князя Растопчина і віддали Наполеону як розшматований трофей.

Однак цю вершину ганьби назвали нестерпною перемогою, і в їхні анали історії цю замежну дикість було вписано як перемогу над Наполеоном. Борзописці там настільки завзято виконували замовлення влади, що назвали саме цю битву вирішальною і фатальною для Наполеона, а Ватерлоо – такою собі нісенітницею, про яку в їхній історії намагалися й не згадувати, бо навіщо? Вимовляти не дуже зручно і взагалі про що розповідати, якщо вже розбитого Наполеона та його армію просто погнали далі? Тож «розгром Наполеона» під Бородіном канонізували, і там кого не спитай про те, що ж сталося у 1812 році, – так і скажуть: «Розбили Наполеона під Бородіном» – і що це була Вітчизняна війна.

І саме з приводу Вітчизняної війни сперечатися немає сенсу. Її вітчизняність полягала в тому, що якраз власне населення грабувало, палило, ґвалтувало та вбивало там, де пройшли наполеонівські війська і де зникла царська влада. Населення відразу стало робити те, що йому найбільше подобається і що в нього забито в генах. Ну, а найбільший фестиваль саме цього відбувся у москві. До речі, коли її палили, то якось забули про поранених, яких звозили з тієї ж таки Бородінської битви. Медицина тоді була практично в зародку, і більшість ще живих поранених були в тяжкому стані й не могли самостійно пересуватися. Тисячі їх згоріли в підпалених будівлях. Тож кинуті на полі бою трупи під Бахмутом та Вугледаром – традиція. Адже, як розповідають наші військові, до половини цих трупів – неевакуйовані поранені. Вони просто дійшли зі стану «Вантаж-300» до кондиції «Вантаж-200». Тож тут – усе по-кутузовськи, скрєпно і, звісно ж – споконвічно.

Ну, а орден Олександра Невського з його «Льодовим побоїщем» взагалі чудовий у всьому. Мало того що Сашка був записним і улюбленим холуєм Ординського хана, від імені якого стягував данину зі своїх одноплемінників, знову ж таки – грабуючи, ґвалтуючи і спалюючи саме на своїй землі, то й «побоїще» виявилося не першого ґатунку. Західні літописи добре описують масштаб битви, яку звели ледь не в розряд війни світів, а насправді вона була навіть меншою, ніж бійка в шинку чи на весіллі. Просто тоді до поножовщини ставилися без озирання на Кримінальний кодекс, і тому якби в шинку взялися за ножі та виделки, то «Льодове побоїще» почало б виглядати як щось, про що взагалі згадувати нема чого.

По суті, там не було ні побоїща, ні битви, про яку взагалі варто було згадувати, але ім’ям Сашки названо орден, а його самого попи канонізували і зробили святим. І це – справді скрєпно. Та в цьому випадку тішить те, що хоча б сам факт бійки був, хай і не такий, як біля наливайки «Світлячок», але все ж таки. А, між іншим, маса «історичних» і досить свіжих епізодів «історії» такого ж плану ніколи в природі не існували, як зараз «Абрамси», наприклад.

(Далі буде)