Ордени, медалі та скрєпи (Частина 1)

Уперше опубліковано: 28.02.2023

Авторка перекладу: Світлана

За старих совкових часів був підлітковий анекдот про трьох студентів, які мірялися причинним місцем. Точніше, не самим місцем, а силою цього місця. Сюжет простий. Вони жили в одній кімнаті гуртожитку і, б’ючись об заклад, запрошували найбільш ідейних комсомолок почитати конспекти вночі. Зрозуміло, що залишався один студент, а двоє інших ішли до однокурсників на «переночувати», а на ранок поверталися до себе в кімнату, і товариш демонстрував напарницю з вивчення конспектів і на пальцях показував, скільки разів вони його перечитали. Вранці після першої ночі студент показав пальцями «3», а однокурсниця швиденько зібралася й пішла. На другий ранок усе повторилося, але студент показав розчепірену п’ятірню. А ось третього ранку все виявилося трохи не так. Студент показав дві п’ятірні, але студентки в кімнаті не було. На запитання про те, де вона, той радісно відповів: «Не прийшла!»

І ось зараз, читаючи або слухаючи чергову маячню окупантів про те, що вони воюють не з українцями, а з американцями, поляками і чомусь фінами, приходиш до висновку про те, що ось цей самий анекдот забито в їхню підкірку і його принцип вони поширюють на свої розповіді про війну. Справді, вони ж набили «Хаймарсів» уже понад сотню, а ось із танками вийшов косяк. Вони місяців сім-вісім розповідають про те, що підбили стільки-то «Абрамсів», а фактично першими зайшли «Леопарди». Такої підстави вони явно не очікували, проте вже почали збивати Ф-16 якраз після того, як знищили всю нашу авіацію та ППО до обіду першого дня широкомасштабного вторгнення.

Але, міркуючи логічно, розумієш, що не всі з окупантів застали совкові часи вже в тому віці, щоб слухати подібні анекдоти, а тому довелося шукати якесь інше пояснення цьому феномену, і воно досить швидко знайшлося в їхньому варіанті військової історії. У більшості країн, які так чи інакше, але брали участь у великих війнах, її відображено відповідними орденами. Ті, хто розумніший і, головне – кому немає потреби вивертати історію навиворіт, називають свої ордени та медалі якимось абстрактним ім’ям, наприклад «Пурпурове серце» або «Почесного легіону», і лише спеціальне занурення в тему дає розуміння як назви цієї регалії, так і тієї історії, яка за нею стоїть. А ті, хто навмисне щось випинає, називають їх іменами конкретних людей або подій.

Так було в совку, і так є у федерації. Наприклад, там є ордени Олександра Невського чи Кутузова, які дають за якісь особливі полководчі здобутки, а за флотоводчі – дають орден Нахімова. І тут нескладно зрозуміти, як працює механізм перекручування історії, а як наслідок – чому їх усіх так тягне розповісти про «негрів та поляків», з якими вони воюють, і про сотні вбитих і поранених «Абрамсів» та «Хаймарсів». Достатньо подивитися на тих, чиїм ім’ям названо ордени.

Товариш Кутузов був таким самим полководцем, як куля, зроблена відомим якутським скульптором зі свого фірмового матеріалу. І це навіть не тому, що він програв усі битви, в яких брав участь, а тому, що суворо не любив цієї справи. Воно й зрозуміло, адже одним оком особливо не надивишся на карти і диспозиції. Проте ока, що залишилося, йому цілком вистачало для того, щоб розглядати кріпосну дівчинку-підлітка, яку він возив із собою, одягнену у військову форму. Тоді ще не було гімнасток, зате були кріпаки, яких було прийнято одружувати і видавати заміж в 11–12 років, щоб ті швидше плодилися і розмножувалися.

(Далі буде)