Глобальні зміни і ядерна зброя (Частина 4)

Але ось путін наполохав усіх. Із прикордонного конфлікту, за який він міг видавати війну з 2014 року, він влаштував повномасштабне побоїще із застосуванням усіх видів озброєнь і не зміг досягти своєї мети швидко й без проблем, як планувалося на початку. Путін мав показати Європі, що два десятиліття озброєння своєї армії не минули марно і що тепер усім треба зважати на його силу. Але ж усім зрозуміло, що Китай весь цей час озброювався ще інтенсивніше, і всім мало стати очевидним, що можливості й загрози Китаю треба сприймати ще серйозніше, якщо немає бажання повторити приклад України. Але в результаті це не путін показав приклад, а Україна. Причому цей приклад зовсім недобрий саме для Китаю.

Україна показала, що якщо народ упреться, то чисельна перевага армії противника перестає відігравати вирішальну роль, і тому кожна країна, включаючи Тайвань, має всі шанси успішно відбивати агресію сильнішого ворога. Приклад Фінляндії вже стерся з пам’яті, а Україна його показує в режимі онлайн і надихає всіх, хто має подібну зовнішню загрозу в потенційному вигляді. Тобто Україна показує приклад відбиття агресії, в тому числі й тим країнам, проти яких її виношує Китай.

Другий неприємний момент, який, безумовно, зафіксували в Китаї, полягає в тому, що довгий час китайський ВПК тягнув технології саме з федерації. Іноді прямо, іноді – щось допилюючи чи міксуючи з тим, що різними шляхами вдалося отримати від західних виробників зброї, Китай будував свої озброєння саме на базі совкових технологій. Це тому, що федерація передавала саме технології у прямому розумінні цього слова, а на додачу – давала готові зразки тих чи інших виробів.

Тому більша частина того, що КНР тепер має на озброєнні, містить совково-російську ДНК, і низька ефективність цієї зброї проти того, що Захід поставив Україні, тепер очевидна. І, між іншим, Україна майже не отримує найпередовіших зразків озброєнь, за невеликим винятком. Це зумовлено різними причинами, але перша – їх наявність. Україні передають те, що перебуває на зберіганні чи консервації, а тому все це можна швидко перекинути в Україну. І ось це – чудово себе показує проти новітніх зразків того, чим озброєно армію агресора.

Звідси виникає логічне запитання: як себе покаже те, що просто зараз випускає західний ВПК? І як це працюватиме у виконанні військовослужбовців, які довго й наполегливо опановували ці системи, тренувалися в їх застосуванні, а крім того, вони не обмежені масою обставин, які заважають ЗСУ? Адже москва теж розпушувала пір’я і розчепірювала пальці, розповідаючи про свої передові озброєння і техніку, але тепер весь світ бачить, як це є на практиці. Ті, хто боявся цієї зброї і цієї армії, тепер запитують себе: як цього взагалі можна було боятися?

Ну, і ще один момент, який постав на повний зріст. ЗСУ швидко переходять на стандарти ведення війни, прийняті на Заході. Зрозуміло, що не все вдається зразу і в повному обсязі, але навіть у цьому гібридному стані ЗСУ воюють однозначно краще за агресора у всіх компонентах бойових дій. Найнеприємніше в цій ситуації – зіставлення можливостей армій, які використовують різні військові парадигми: одна – «умінням», а інша – «числом». І ось китайська армія, як і армія орків, сповідує парадигму другого типу.

(Далі буде)