Але повернімося до Сі. Насправді для Сі та його політики кінчений та агресивний Пу був вигідним петрушкою, який мав відігравати роль звихнутого асенізатора, а Сі мав виступати в ролі доброго лікаря-психіатра, який може дати ла*номісу потрібну таблетку, щоб той прийшов до тями, а перемога путіна в Україні повинна була показати те, від чого Сі може вберігати Європу, а може й не вберігати. Насправді той із самого початку не сумнівався в перемозі путіна, і всі наступні рухи розраховувалися саме з цього посилу.
Адже насправді відгодовував цього кабанчика не він, а Європа, і тому для Сі путін став ідеальним знаряддям, яким він міг тиснути на Європу в потрібний момент. Причому це була саме та відома тактика, якою користувався сам путін, коли вдавав із себе миротворця. Але тепер із суб’єкта цієї гри він став об’єктом, і Китаю було важливо, щоб ця іграшка в його руках була якомога страшнішою для інших. Але путін не зміг відіграти свій номер і не просто не зміг перемогти Україну, а в цій війні став показувати власну нікчемність. А якщо так, то він став знецінювати ті інструменти й загрози, якими сам Пекін планував користуватися для досягнення світового панування, але на вищому рівні.
Зрозуміло, що це розчарувало Сі, але ще гіршим наслідком цього прорахунку стало брязкання ядерною зброєю, яке допустив путін. За великим рахунком, це право Сі залишив за собою, і саме він мав ставити такі акценти на фінальному ривку до панування. Цю карту не можна було розігрувати надто рано, та ще й так безглуздо. І тепер ці путінські ігри запустили механізми, які повинні були стояти на нейтральній швидкості, коли сам Китай мав рвонути вперед.
Просто зараз усі потенційні опоненти почали готувати сили й засоби для відповіді на путінські погрози. Ба більше, за останні три десятиліття саме така погроза жодного разу не переходила у практичну площину і ніхто не ставив питання руба про те, що робити, якщо ситуація дійде саме до такого. Але тепер його поставлено і на нього надано відповідь. Тепер ситуацію розібрано по поличках і вже зверстано відповідні плани реагування, а зацікавлені країни почали готувати свою матеріальну частину так, щоб вона відповідала цим новим планам. Тобто путін зруйнував для Китаю елемент раптовості, і де – в Україні! Там ситуація взагалі не вимагала такого інструментарію, а тому в Пекіні зрозуміли, що їхня маріонетка – дурень, не здатний не те що виконати свою частину гри, а й зіграти те, що йому доручено, від і до.
Зауважимо: останні два десятиліття і Китай, і федерація посилено озброювалися, показуючи значуще зростання навіть офіційної частини бюджету, а насправді фінансування військових програм було розпихано на інші статті бюджету, і реальних сум, витрачених на це, ніхто не знає напевне, але вони набагато більші за те, що показано в офіційній звітності. При цьому інші країни, яких цей дивний дует записав у потенційні противники, не демонстрували такого стрімкого зростання обсягу фінансування оборони. Ба більше, Європу доводилося вмовляти тримати планку оборонних витрат не нижче 2%, а ці країни, насамперед Німеччина, заявляли: «На это я пойтить не могу!» Це була ідеальна ситуація, коли можна стрімко озброюватися, поки опоненти перебувають у розслабленому стані.
(Далі буде)