Дежавю

Уперше опубліковано: 30.01.2016

Автор: Ярослав

Я зайшов і завмер. Біля райських воріт
Править службу Ілліч! Спаморочився світ.
Та ж борідка його, та ж калмицька брова,
Той же голос дрібний, ті ж гаркаві слова.
Та ж крута голова, мов камінне яйце.
Той же зір сатани, те ж похмуре лице.
Храм рокоче й гуде во хвалу сатані.
Тихо плаче Ісус на соборній стіні.
Данило Бойчук 1997 рік
«У московському храмі»

В Україні у свій час було зроблено дві підміни, що паралізували громадське життя, продовжили й поглибили стан загальної кризи. По-перше, комуністичні функціонери переназвалися демократами, по-друге, номенклатура та її ідеологічна обслуга переназвалася національною елітою. Створення демократичних інститутів обернулося, як і слід було очікувати, чистою симуляцією, що продовжувала практику комуністичних часів, відому під назвою «показуха». Інтереси трудящих їм завжди були до лампочки Ілліча.

Найкраща новина січня 2016 року – заборона КПУ. Вищий адміністративний суд відмовив представникам Комуністичної партії України в оскарженні заборони їх діяльності. Таким чином, ВАС остаточно підтвердив заборону КПУ.

Проте комунякам нічого не вартуватиме відновитися під будь-якою назвою. У Мінюсті на 27.01.2016 зареєстровані 183 партії. Там є і комуністична та багато інших, не менш комуняцьких. І від того, що одну з них заборонили, реєстр навіть не помітив.

Варто згадати, що був недовгий період в історії України без червоних прапорів, коли Президія Верховної Ради 30 серпня 1991 року, ухвалила указ «Про заборону діяльності Компартії України»: «Керівництво Компартії України своїми діями підтримало державний переворот і тим самим сприяло його здійсненню на території України». Указу передувала Постанова Президії ВР від 26 серпня 1991 року «Про ТИМЧАСОВЕ припинення діяльності Компартії України».

Тоді жоден з комуняк (підкреслюю, жоден, в тому числі і товариш Симоненко) не те що не вийшов з плакатом і прапором на вулицю чи хоча б оголосив голодовку протесту від ранку й до обіду, а навіть телеграми про захист КПУ до Верховної Ради не прислав.

В кінці серпня 1991 року зажурений Петро Симоненко з товаришами вранці майже не снідав, випив кави, та й потому. Задоволення від кави не отримав ніякого, зважаючи на сумні політичні обставини. Потім, разом з товаришами замовили столик у ресторані, але нічого не їли – голодували у знак протесту до самого обіду. В архіві партії, кажуть, навіть зберегли ресторанний рахунок. Жодних плакатів не було, але дулі в кишенях крутили. Невеличкі. Звичайно не всі. Лише дуже сміливі.

Йдучи додому, Петро Миколайович вразив товаришів своєю незвичною поведінкою, не звернувши уваги на дівчат легкої поведінки. Такий був засмучений, безутішний і схожий на хворого. Утім, згодом через 15 років з’ясувалось, що вождь здоровенький, як дубочок, бо зрадивши власну жінку, застругав дитинча любці на стороні. Дивно, зросту вождик невеличкий – мабуть весь у корінь пішов.

Потому комуняки звернулися до Конституційного суду зі скаргою про порушення Конституції України, за яку не голосували, і домоглися свого. КС прийняв рішення: «Визнати такими, що не відповідають Конституції України Указ Президії Верховної Ради України «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» та Указ «Про заборону діяльності Компартії України».

Останнім часом комуняки вже не збирали натовпів своїх прихильників. Хіба тільки під час мітингувань – «Путин, введи». В усіх містах і містечках саме комуняцькі місцеві вождики організовували референдуми.

Привид комунізму вже давно не блукає Європою. Борець за загальне щастя знесилив у виснажливій битві з капіталізмом, заповз у морок підвалів повітряного замку ідеологічних утопій і там зачаївся. Лише зрідка нагадував про себе брязканням ланцюгів загальної рівності. І тільки знедолені пенсіонери донедавна втішалися спогадами про втрачений комуністичний рай.

Але сам Петро Симоненко і його товариші весь час нагадували про себе: хто вони і звідки узялися. Володіючи українською мовою, завжди цвенькали отим комуняцьким наріччям, що їм разгаварівал Лєнін. Цим рускоязиччям закликали Московію захистити їх «руськоговорящих» від української «хунти». В усіх містах і містечках саме комуняцькі місцеві вождики організовували референдуми.

Комуністи принесли людству величезні біди. У Франції колись видали «Чорну книгу комунізму», в нашій країні вона, на жаль, є бібліографічним раритетом, хоча її треба було б масово розповсюджувати державним коштом. У тій «Чорній книзі» розповідається про понад 100 мільйонів жертв на всій планеті від рук послідовників «великого вчення». Маю надію, що світ дочекається суду над комунізмом.

І все ж таки заборонили в Україні цю криваву партію. І на тому спасибі. Амінь.

ЯРОСЛАВ