Автор перекладу: Світлана
Сьогодні з особливою гостротою постало питання, в основі якого лежать принципи філософії і навіть філології, що трапляється не настільки часто. Причому ми передбачали таке формулювання питання і навіть вважали його неминучим, але зараз ні про що не можна міркувати напевно, бо війна, крім усього іншого, – це низка несподіваних і часом незбагненних явищ. Але в цьому випадку все спрацювало в рамках лінійної логіки, і це не може не тішити. І почати слід із питань філології.
Так, ми не раз чули, що кремлівські діячі, якщо їм доводиться штовхати промови без папірця, дуже швидко сповзають на різні жаргонізми і навіть елементи блатної мови. Згадувати всю цю дикість немає сенсу, але два епізоди все ж таки наведемо з двох причин. Перша – ці епізоди відомі буквально кожному, а другою причиною є те, що друге висловлювання визначає діапазон у майже чверть століття, що вказує на незмінність ситуації із фразеологією цієї публіки. Крім того, другий епізод служитиме сполучною ланкою з філософською частиною предмета обговорення.
Отже, ще на початку свого сходження прутін заявив про те, що боротиметься з тероризмом завжди і скрізь, а для краси риторики додав, що якщо терорист опиниться в сортирі, то і в сортирі його замочать врешті-решт. Тут можна було б поринути в тонкощі лінгвістики, але просто з власного досвіду можу сказати, що вжите слово – неологізм для скрєпної мови, запозичене, як і багато іншого, – з французької.
Так от, якщо комусь доводилося бувати у Франції, то він знає, що це слово означає «вихід», а туалет там так і називається. До речі, теж неологізм для скрєпної мови. Але тоді прутін ще не став натурально царем, і тому розмовляв з бидлом мовою бидла, яким він завжди був і залишається, попри царствені підбори, валізи і навіть Кабаєву. Він це сказав у такій формі, щоб його бидлу не лише дійшло, а й зайшло те, що він сказав. Відтоді саме в частині риторики прутін далеко не пішов, а по суті того висловлювання можна сказати, що якщо він справді готовий виконати цю обіцянку, то повинен засуїцидитися на унітазі, бо сам став головним втіленням тероризму.
А другий вираз належить, що називається, підкованому дипломату – Серьогє Лаврову. В одному з відносно недавніх інтерв’ю він заявив про те, що одним з головних принципів їхньої системи влади і прутіна в тому числі є такий: «Пацан сказал – пацан сделал». І, напевно більшість тих, хто чув цей вислів, не до кінця зрозуміли, в чому там основний сенс. Зате його добре зрозуміють люди з кримінальним досвідом, або арештанти, або опера.
Великий дипломат із дипломатичної, вивіреної мови, коли не те що слово, а й наголос у слові повинен мати сенс, дуже легко перейшов на «мурку» – арештантський жаргон, який прийшов на зміну фені. Але тут фокус у тому, що, переходячи на такий рівень спілкування, ти маєш розуміти підстави, на яких ти це робиш, а їх може бути дві. Або ти сам маєш арештантський досвід і посидів хоча б на СІЗО чи поїхав далі – на зону, або ти належиш до спільноти братви або ментів. За великим рахунком, ці дві спільноти мало чим відрізняються як за способом життя, так і за поглядами на більшу частину світу, а лексикон там практично ідентичний. Принаймні, так було за давніх часів, а на початку та в середині 90-х братва і менти часто опинялися за одним столом і святкували якісь важливі події. При цьому, навіть неабияк заправившись алкоголем, вони чудово розуміли один одного.
Щодо сказаної Лавровим приказки, то вона стосується принципу відповідати за свої слова, сказані або в арештантському середовищі, або братвою, де б вона не перебувала, – на волі, у в’язниці чи на таборі. Справа в тому, що в таких місцях усі сказані слова трактуються прямо і без контекстів. Неважливо, що поза цими умовами люди можуть вживати різноманітні слова, особливо матюки, де завгодно, а починаючи з ІТТ чи СІЗО, ці номери вже не проходять. За будь-які слова, сказані недоречно, доведеться відповідати, і що найголовніше, там є кому і як за них запитати.
Мені довелося спілкуватися зі старожилами таких місць у різних ситуаціях, і як мінімум в одному випадку закоренілий урка з шістьма ходками попросив перейти в інше приміщення, бо за сусіднім столиком сиділа компанія, яка розмовляла матюками. Я бачив, як його це напружувало, і він пояснив, що якби з ним заговорили в такому ключі, він обов’язково на це зреагував і поїхав на сьому ходку. Але йдеться не лише про дурнів, які забувають справжнє значення слів, а й про тих, хто дає своє слово у якихось справах. Саме це й мав на увазі Лавров. Простіше кажучи, він неначе сказав про те, що їхня верхівка фільтрує базар і відповідає за сказане, тобто сказав – зробив.
Взагалі-то, сам Лавров, його шеф та інші, хто сповзає на таку фразеологію, загалом не мають на те ніяких підстав як у плані належності до товариства «бродяг», так і в плані того, що за путіним і Лавровим тягнеться такий хвіст невиконаних обіцянок, що краще б не згадувати подібні висловлювання, але саме цей вираз приводить нас до філософії. Ті, кому доводилося проходити вузівський курс філософії, повинні пам’ятати його деякі базові моменти. Мені довелося проходити два види цього предмета: перший ще був марксистсько-ленінською філософією, а другий – уже стандартною. Отож, усі ті, хто торкався цієї теми, мають пам’ятати основне питання філософії, сформульоване ще Аристотелем, і звучало воно так: «Що сі стало?»
Саме це запитання, нехай і в іншій формі, виникло сьогодні у лаптів після того, що сталося з Курськом. А стався там масований наліт, і в місті було чути просто десятки вибухів. В одній з локацій після такого прильоту виникли знайомі наслідки, відомі під назвою «повторна детонація». А це означає, що як мінімум один приліт ліг туди, де було чомусь детонувати. Але летіло і в інші місця. І ось після цього там почалося виття, що, мовляв, «вдарили по мирному місту».
І тут ми згадуємо товариша Лаврова і його вказаний вище вираз. Буквально за добу до того їхні пабліки тим самим ротом писали про те, що Суми – прифронтове місто і що в ньому розташовані численні підрозділи ЗСУ, військова техніка, склади і далі за списком. Мовляв, так, ударили, з цим нічого не вдієш, бо це війна. Ну, то й Курськ – точнісінько таке саме прифронтове місто та обласний центр прикордонної області. А в ньому зосереджені війська, техніка, склади тощо.
Тобто вони можуть взяти свої тексти, опубліковані на добу раніше, і знайти відповідь на запитання, чому туди прилетіло. Пацан сказав, що вдарив по прифронтовому місту, – ну що ж, треба відповідати за свої слова. Під час війни багато речей спрощуються, а події регулюються уявленнями, які відомі з часів Хаммурапі. Це саме в тих, перших писаних законах було встановлено принцип «око за око». І ось зараз воно спрацювало саме таким чином. Курськ відгрібатиме рівно те, що й Суми, і там вперше це усвідомили.
Багато іноземних спостерігачів, які уважно стежать за подіями в Україні, прямо вказують на те, що прогресуюча дикість путінців буде актуальною доти, доки вони відчувають безкарність. Тому критично важливо не залишати їхніх злочинів без відчутного і головне – миттєвого покарання. Інші засоби, як-от – осуд світової громадськості чи якась порівнянна з цим маячня, просто не працюватимуть за визначенням. Відповідь має приходити або персонально, або дзеркально, але завжди – швидко, щоб у підсвідомості закріплювався причинно-наслідковий зв’язок.
Ізраїльтяни пишуть у своїй пресі, а наші колеги, які живуть в Ізраїлі, вже кілька разів писали нам про те, що залишаючи подібні речі без відповіді, ми заохочуємо ворога на подібну дикість. І треба зауважити, що коли ЗСУ дають послідовні, своєчасні та численні відповіді ворогові, він починає замислюватися над тим, що відбувається і куди все рухається. У зв’язку з цим на очі потрапив цікавий текст із ворожого джерела. Він являє собою щось на кшталт пошуку відповіді на запитання «А нас за що?», яке ставлять собі лапті у прикордонних районах федерації. Без сумніву, це запитання не раз звучало сьогодні в Курську. І ось який висновок було зроблено з цього приводу:
«З високою часткою ймовірності можна припустити, що атаки ЗСУ і невелике просування противника в Бєлгородській області являють собою спроби створення якогось коридору і «зони безпеки».
«У принципі те, що ми робимо вздовж усього прикордоння, ЗСУ зараз роблять у Бєлгородській області, а до цього – в Курській. Про загрозу наступу противника було відомо, сили накопичено. В умовах активного застосування дронів можемо констатувати, що противник перекидає резерви пішки, уникаючи застосування бронетехніки», – каже нам офіцер, знайомий з ходом бойових дій на цій ділянці…»
І тут знову – філологія. Як ми пам’ятаємо, певний час прутін не злазив з теми про необхідність створення «буферної зони». Мені особисто потрапляли на очі пара-трійка текстів на цю тему, і так сталося, що цар не заглиблювався в питання про те, де саме він збирається створювати цей самий буфер. А в підсумку виходить, що самі лапті приходять до недоброго висновку. Вони вважають, що ВСУ якраз і створюють той самий буфер, про який так багато і часто говорили, але буфер цей – на їхній території. А це означає, що давні вавилонські правила діють як треба.
Ну й на завершення теми – ще раз про філософію. Це буде не запитання і не констатація, а щось таке, з чого кожен може вивести свою філософію в будь-якій зручній формі. Для цього наведемо ще одну цитату:
«Прокремлівські ЗМІ повідомили про новий приклад використання дронів, стверджуючи, що оператор FPV-дронів «Овод» знищив об’єкт ЗСУ в Часовому Яру в «ДНР», при цьому він управляв ним із «Москва-сіті» за допомогою системи «Орбіта». За їхніми даними, дрон пролетів 11 кілометрів і вразив ціль…»
І треба зауважити, що за поребриком відразу заметушилися, бо далі написано таке:
«Z-канали різко розкритикували відео: у кадрі очевидно видно, звідки ведеться атака. «Ось так Москва-Сіті раптово став законною військовою ціллю. Молодці, похвалилися», — написав канал «Імперія дуже зла». «Мешканці Москва-Сіті сказали зараз спасибі. Тепер полетить усе туди. Незабаром найдешевші квартири у Москві. Москва-сіті… »
Ну що ж, тут сперечатися нема про що. Пункт управління дронами вираховано, і тепер – справа за малим.