Крути

Уперше опубліковано: 29.01.2017

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні багато пишуть про бій під Крутами, і додати до цього практично нічого. Історія повторюється у вигляді фарсу. Тоді були сили й засоби зупинити більшовиків і навалити їм по перше число. Але тоді забракло ефемерної субстанції – волі. Як завжди, еліти вчепилися одна одній зубами в горлянку і займалися чим завгодно, але не тим, що потрібно. А була ж зброя, була достатня кількість навчених бійців, які вже оборонний бій дали б блискуче. Але всі розійшлися по домівках, показуючи дулі один одному.

Хто б і що не говорив з приводу того, що після розвалу імперії минуло зовсім небагато часу для того, щоб здобути стійку державність, що інститути влади не мали досвіду, а еліти не встигли усвідомити свою роль та відповідальність, але ми все це відкидаємо беззастережно та повністю. Польща мала точнісінько ті самі стартові позиції. Вона щойно здобула незалежність після краху імперії, не встигнувши зцементувати ні органи управління державою, ні армію, але їхня відповідь на вторгнення до Польщі військ більшовиків під командуванням Тухачевського та Єгорова була не просто іншою, а взагалі іншою.

Поляки зупинили війська двох фронтів більшовиків, а потім перекинули їх, і ті драпанули. Причому драпали хто куди. Частина пішла на свою територію, частина добігла аж до Східної Пруссії. Що характерно, пруссаки прийняли армію-втікачку і цивілізовано інтернували її на батьківщину. Лише через двадцять з невеликим років вони, напевно, пошкодували про це, бо армія більшовиків повернулася, пограбувала всю Східну Пруссію, зґвалтувала майже все жіноче населення, після чого – інтернувала його до Німеччини. Тобто зігнала зі своєї землі, а потім, як це вже стало нормою, – запаскудила все, назвавши це місце Калінінградською областю.

Але тоді поляки нагнали такого страху на більшовиків, що ті зачаїли ненависть на довгі 20 років і не наважувалися більше туди сунутися. Та й сунулися вже після того, як польську армію зім’яв Вермахт. Тільки після цього, після 17 днів відчайдушних боїв, совкова армія крадучись вповзла на землю Польщі. Ось така наука йде совкам на користь: жодних умовлянь, тільки сила.

А в нас волі не виявилося, а народ уже був настільки розбещений імперією, що вирішив солодко спати навіть тоді, коли дійшли чутки про те, що ватажок більшовиків Муравйов закликав руйнувати Київ і вбивати киян. Публіка повернулася на інший бік і спала далі. Піднялися лише ті, хто встиг прокинутися раніше. Тими, хто прокинувся або пробудився, виявилися київські студенти. Ось вони вийшли в район Крут, щоб зустріти ворога.

Зауважимо: Україну та її столицю вийшли захищати 500 юнаків, які не мали ні бойового досвіду, ні бойової підготовки, і тим більше – важкого озброєння. Вони вийшли легкою піхотою проти противника досвідченішого, краще озброєного та більшого за чисельністю майже в десять разів. Тобто молодь свідомо вийшла на смертний бій. Шансів вижити за такого розкладу майже не було, що й було підтверджено трохи згодом. Проте ця невелика жменька молодиків стала в глуху оборону замість тієї 300-тисячної армії, яку мала і розбазарила Україна. І вони протрималися цілих п’ять годин, чинячи рішучий опір.

Більша частина полягла на місці, а частину було захоплено в полон, і сталося те, що споріднені душі тієї більшовицької зарази коїли взимку 2014 року в Маріїнському парку Києва, а потім – у Лугандоні. Орда любить тортури і влаштовує їх скрізь, де може це зробити безкарно, – під Крутами, в Києві, Донецьку чи Алеппо. Тож хлопці прийняли люту смерть.

А потім – як завжди. Три тижні більшовики грабували, палили, вбивали киян, які вирішили відсидітися вдома. Вони вважали, що з ордою можна домовитися, але дуже багато з них на своїй шкурі пізнали ціну своєї помилки. Зараз Юля, Гадя, медведчуки, пінчуки та інша погань знову закликають нас поспати, повернувшись на інший бочок, і хтось це слухає. Кров Крут і Києва нічого не вчить.

А що ж ті юнаки? При Фермопілах, у вирішальному бою з військами перського царя Ксеркса, залишилися знамениті 300 спартанців. Насправді там були не лише жителі Спарти і було їх близько 500 осіб, рівно стільки, скільки й наших студентів. Їм протистояло приблизно 200-тисячне військо персів – набагато більше, ніж мав Муравйов. Але греки зайняли стратегічно важливу позицію в ущелині, де були важкою мішенню для противника, водночас маючи чудовий огляд та вибір цілей. Крім того, ці 500 осіб мали відважного і запеклого ватажка – царя Леоніда, а кожен із цих п’яти сотень був досвідченим воїном, який з дитинства готувався до битв.

У нас не було харизматичного та досвідченого лідера, і головне – бій було дано в чистому полі, без особливих переваг місцевості. Тож, порівнюючи ці дві битви, можна їх досить близько поставити одна до одної за мужністю та впертістю бійців, які оборонялися. Але так склалося, що про спартанців, Леоніда і Фермопіли складено легенди, написано книги і знято фільми, а про битву при Крутах знають лише українці, та й то не всі, а дарма!