Що вони мають на увазі? (Частина 4)

І ось розуміючи цю різницю в підходах, дивимося на цей самий голод. Як нам написав один наш колега, виття Пригожина про боєприпаси якраз і є наслідком описаного вище. Наскільки йому відомо, Вагнеру ніхто не обрізав постачання боєприпасів, а його постачання зрівняли з рештою підрозділів. Просто Вагнери, коли в них був свій командувач операції, отримували боєприпасів стільки, скільки просили, за рахунок інших підрозділів.

Але фокус у тому, що хоча вони й досягали найвищої щільності вогню, але результати не були варті того, що вони відстріляли. Скажімо так, вагнерівська артилерія працювала огидно з погляду ефективності, і у кадрових військових противника волосся дибки ставало від того, наскільки Вагнери безглуздо марнують просто ешелони снарядів. І ось зараз їх зрівняли з рештою підрозділів, і виявилося, що такої кількості боєприпасів, які видають усім на добу боїв, Вагнерам вистачає, умовно, на годину, і все! Далі вони змушені діяти без артилерії.

І коли Пригожин б’ється в істериці й розповідає, що його пригнічують, йому просто показують норми витрат боєприпасів і кажуть, що його підрозділи їх використовують марнотратно і що треба стріляти точніше, а не влаштовувати феєрверки. У свою чергу, Пригожин посилається на норми, які всім відпускалися в початковій фазі війни, і каже, що йому потрібні саме такі, і стукає з цим нагору, а кадрові – парирують тим, що ті дикі норми було викладено з розрахунку того, що війна триватиме максимум два місяці, а якщо вона розтягнулася вже більше ніж на рік, то треба розуміти, чим стріляти завтра й післязавтра, і якщо дати Пригожину розстріляти все, що залишилося, щоб той влаштував щебінь перед собою, то завтра БК не залишиться ні в кого і ЗСУ всіх виріже просто ножами, щоб розтягнути задоволення.

Звісно ж, на зменшення норм боєпостачання вплинули і знищені склади боєприпасів, але головною причиною стало те, що прийшло усвідомлення: з бліцкригом – усе скінчено, і треба щось із цим робити. А зробити тут можна тільки одне – вчитися стріляти ефективно й точно, і бажано – влучати у ціль з одного, максимум – з двох чи трьох пострілів, як це роблять ЗСУ. І ось тут виявляється, що для того щоб так стріляти, потрібні не тільки нормальні гармати та боєприпаси, а й досвідчені артилеристи, а головне – той довгий хвіст сил і засобів, які вибудувано до моменту, коли гармата вистрілює свій снаряд. А це означає – правильну польову розвідку, засоби контрбатарейної боротьби, адекватний зв’язок, комп’ютерні програми що ув’язують усе це в комплекс, а простіше кажучи, те, що є основою західної концепції ведення бойових дій, включаючи іншу теоретичну базу, на якій виховано командний склад.

Це – «снарядний голод»? Нічого подібного! Спостерігачі кажуть про те, що ЗСУ лише зараз наблизилися до противника за кількістю пострілів. Інша річ, що наші військові показують просто кардинально іншу ефективність артилерії, і тому при паритеті пострілів противник зазнає кратно більших втрат. Так от, снарядний голод був у нас тоді, коли на один наш постріл противник робив 20–30, а іноді – 50 пострілів. Ось це можна було б назвати снарядним голодом, а коли йдеться про приблизний паритет пострілів, то чому в них це називають снарядним голодом, а в нас – ні? Чому в нас ніхто не катається в істериці, як Пригожин, і не рве собі волосся на відомому місці? А тому, що боєприпаси витрачаються з розумом та високою точністю.

Між іншим, це ж саме можна було б простежити і в інших аспектах діяльності протиборчих сторін, але ми обрали цей. Справа в тому, що противник розраховував воювати приблизно з такою, як і в них, тільки гірше оснащеною армією, а опинився перед зовсім іншою силою, яка воює так, як вони воювати не вміють, бо для цього їм потрібна інша теорія військового мистецтва, інші генерали, старші офіцери, офіцери, сержанти та інші солдати. Їм потрібна інша зброя, інші боєприпаси та інший обвіс, який з окремих частин робить єдиний армійський організм. Але для того, щоб усе це мати, треба жити в іншій країні, а якщо змінити країну, то й ніяка війна не буде потрібна. Коло замкнулося.

Ну, а ми зазначимо, що не в снарядному голоді справа, а в тому, що вони марнотратні у своїх ресурсах – матеріальних та людських. Але це їхній стиль, і по-іншому вони не вміють. Цього вони не знали, доки не нарвались на армію іншого типу. Багато хто з них про це вже здогадався, але вже пізно.