Саме це і є джерело царської влади та легітимності, а не щось божественне, що виникає при помазанні. І що характерно, цього імпульсу вистачило майже на 200 років, хоча в історії з Павлом І маятник хитнувся у зворотний бік, коли він вчасно не окропив червоненьким свій трон, і ось уже прилетіла табакерка, причому – з найближчого кола, а не з «мас». Але це можна пояснити тим, що загалом там не було переломного моменту, як це було за Петра чи Івана 4. Система, закладена Петром, продовжувала функціонувати в тому ж імперському ключі, і тому історія з Павлом виявилася суто внутрішнім «міжсобойчиком», який змінив персону, але навіть мав на увазі зміну системи.
А ось товариш Сталін – справді зламав попередню систему, перейшовши з колективної форми управління державою до диктатури. Він уже точно розумів, що основою його авторитаризму повинна стати велика поножовщина саме в його ближньому колі, і він це педантично виконав. Це вже потім репресії опустилися до самого низу, але спочатку було найближче коло тих, хто чудово знав, хто такий Коба. І як це не дивно, тут він пішов стопами царя Петра, виконуючи кілька раундів зачистки, що розтяглася на десять років. Вирізавши самий верх соратників Леніна, він дав зійти новим пагонам і знову їх зрізав, а потім – ще раз. У результаті його влада стала абсолютною і незаперечною.
Товариш Гітлер зробив те саме, коли дав добро на знищення СА. «Ніч довгих ножів» стала його помазанням на самодержавство, бо фюрер – той же самий самодержець, чия влада нічим не обмежена. А всьому оточенню було послано сигнал про те, що він здатний піти до своєї мети по коліна в крові своїх найближчих соратників. Якщо зовсім просто – він не зупиниться перед великою кров’ю взагалі та своїх соратників – зокрема. Таким чином він пройшов тест на самодержавство та здобув необмежену владу. При цьому, як і в попередньому випадку, ця влада виявилася достатньою для того, щоб зламати попередню систему.
І тут є важливий момент: ця кривава лазня важлива в момент приходу у владу та перекроювання правил гри, щоб надати імпульсу своєму правлінню, а у путіна з цим не склалося. Його репресії спрямовано проти черні, а як сказано вище, саме цей вид репресій – вторинний. Для того щоб стати абсолютним і беззаперечним диктатором, 23 роки тому він мав покласти на плаху Єльцина та його родину, всіх товстосумів, які в курсі того, як він прийшов у владу, починаючи з Абрамовича, але головне – під ніж мали піти Медведєв, Сєчин, Міллер та інша пітерська шобла за списком кооперативу «Озеро».
І, до речі, відразу після отримання першого крісла він або не повинен був їхати на Луб’янку і штовхати свою знамениту промову про успішне входження у владу, або після того як він це штовхнув, на виході з актової зали треба було заарештувати все найвище керівництво ФСБ і пустити його під ніж. Якби він так зробив, конторський Гіркін зараз не мовив би: «Володимире Володимировичу, заткнися вже!». До речі, не було б і «Веж Кремля». І ось зараз, коли він спостерігає за тим, як влада витікає з його рук, він виконує якісь гарячкові вправи з черню, а причина його делегітимізації в іншому – він не пройшов тест самодержця, але вимагає саме такого ставлення до себе, а так воно не працює. До речі, з Сі – та сама історія.
Тож чим більше путін закручує гайки авторитаризму, тим гірше це для нього закінчиться, бо в нього немає основного елемента, про який чудово знає товстун Ин, що особисто розстріляв рідного дядька з зенітного кулемета лише за те, що той просто засумнівався у здібностях молодого Ина потягнути фараонську владу. А крім дядька, під ніж пішли й люди, які поділяли дядькові погляди. Тому подальша доля путіна нам невідома, але на нього я не поставив би навіть десяти гривень. І мабуть, путін щось таке знає, а його ближнє оточення розуміє, що в разі зміни влади хтось може згадати цей принцип, і здогадується про те, хто першим піде під жертовний ніж.
Сі вже виправляється.