Як відомо, поки Петро поїхав вояжувати Європами, в москві спалахнув стрілецький бунт, а стрільці якраз були силовою опорою царського режиму. Формально бунт стався через урізання платні та інші утиски привілеїв стрільців, але насправді з Європи дійшли чутки про те, що там виробляє молодий Петруха, і стало зрозуміло, що звідти повернеться щось неадекватне і відбите на всю голову. Щоправда, бунт вдалося придушити, й пів сотні найважливіших верховодів було страчено, решту – заслано на околиці царства. Через те що царя на місці не було, слідство і страти провів боярин Шеїн, і загалом на тому бунт і закінчився.
Але коли цар Петро повернувся з Європи, він вирішив, що ситуація для нього стала критичною, бо Шеїн доповів йому, що метою бунту було зведення на престол його сестри – регентші Соф’ї. Вийшло так, що стрільці, які були в царстві військом, охороною та поліцією, перестали бути його, царя, опорою. Але це не все: бунт придушили бояри і воєводи, які змогли розбити чотири стрілецькі полки в короткій, але жорстокій битві, а раз так, то він начебто став зобов’язаний боярам. І нарешті, його сестра так чи інакше виявилася замішаною в цьому заході, отже – теж стала його противником.
І тут настав момент істини. Петру треба було або звернутися до досвіду Івана 4, коли той, будучи підлітком, особисто став вирізати найближчих бояр та родичів, які за його спиною вже створювали нові конструкції влади, або щось робити з державним устроєм, і він таки зробив свій вибір. Петро оголосив про те, що 56 страчених за таку справу – глузування зі справжнього покарання. Він наказав зібрати зі слобід та острогів усіх стрільців, які взяли участь у бунті (понад 2 тисячі осіб), щоб провести повторне розслідування. Поки їх звозили, в москві збудували чотирнадцять катівних хат, а далі пішла дикість дика і суцільна м’ясорубка.
Почалася карусель страт, і сам Петро визначив їхній ритм. Він особисто відрубав п’ять голів першим стрільцям, а далі – поставив рубати голови бояр та інших відповідальних товаришів, які допустили бунт за його відсутності. Захід розтягнувся надовго, і в результаті було страчено понад 1200 стрільців, що, звісно ж, було більше, ніж 56. Сестру Соф’ю, в жилах якої текла царська кров, він стратити не міг і вчинив так, як це робив Іван 4, – заточив у монастир, де вона невдовзі й померла. А щоб їй не було сумно в келії, біля вікна він повісив тих стрільців, які дали на неї свідчення. Висіли вони аж до стління.
Не оминули увагою і сім’ї стрільців: що там коїли з жіночою частиною їхніх сімей, нескладно уявити, а їхнім дітям відрізали носи та вуха, а лоби – затаврували, після чого – вислали в найглухіші кутки царства. Ну, і як відомо, покінчивши з цим, Петро дуже швидко розправився і з боярами, щоб не бути їм нічим зобов’язаним. Причому стрільців і пов’язаних із бунтом фігурантів страчували впродовж десяти наступних років після 1698. В основному – вішали, а от із боярами поспіху не було, і Петро вигадував різні види страт, починаючи від простого утоплення до надування ковальськими міхами, поки не розривалися внутрішні органи. Ось так він утвердив свою абсолютну владу, що дало йому підстави скинути васалітет ханства вже менш ніж через два роки, і врешті-решт, коли він позбувся всього цього кола осіб, у 1721 він скасував і царство московське, зробивши його ребрендинг у російську імперію.
(Далі буде)