Польське питання (Частина 2)

ПІЛСУДСЬКИЙ ТА ГІТЛЕР

Із тих далеких часів минуло вже сто років, і тому, напевно, потрібно хоча б спробувати поглянути на ті події, намагаючись максимально позбутися штампів, і подивитися, наскільки картина відрізнятиметься від звичної. І якщо такі відмінності буде знайдено, бажано покопатися для того, щоб виявити джерела невідповідності реальної картини і тієї, яку ми тримали у себе в голові. Все це вирішено опублікувати зараз, бо є інформація про польських фермерів, які вкотре вирішили перекрити один із прикордонних переходів з Україною. Зараз багато хто знову робитиме круглі очі і видаватиме щось у стилі «А ось поляки».

Так от, щойно в когось виникне сверблячка на цю тему, відразу відкриваємо ТГ-канал СБУ і читаємо хоча б десяток останніх постів. Там ви побачите те саме: українці, завербовані лаптями, ведуть диверсійну діяльність, коригують удари по енергетиці, військових об’єктах та цивільній інфраструктурі. То чому виникають думки про те, що в Польщі лапті не працюють із такою ж самою інтенсивністю? Просто завдання там ставляться інші, і ось «фермери», які часто навіть у поле ні разу не виходили, відпрацьовують свої 30 срібняків. Словом, перш ніж критикувати когось, бажано подивитися на те, як із цим у нас вдома, і лише якщо все гаразд – братися за критику сусідів. Але повернімося до історичних аспектів польського питання.

Найчастіше аргументація «контра» Пілсудського зводиться до того, що він був у дуже теплих стосунках з Гітлером, що справді так і було. Але звідки взялася ця теплота? І Пілсудський, і Гітлер прийшли на вершину авторитарної влади під обіцянку жорстко боротися з комуністичною чумою. Обидва добре понюхали пороху, а за плечима Пілсудського була блискуча антибільшовицька кампанія, де польське військо не просто завдало поразки червоним армійцям, а розгромило їх до стану панічної втечі. Гітлер мав власні рахунки з комуністами, і тому сусідні країни дуже швидко зійшлися, а їхні авторитарні лідери взагалі не бачили жодних суперечностей у підходах до головної міжнародної загрози – комунізму.

Тут – усе зрозуміло, а далі починаються спекуляції про те, що Пілсудський, знаючи про антисемітизм Гітлера, все-таки тряс йому руку, і далі – за списком. Але тут варто згадати кілька важливих моментів. Перший із них одразу ставить жирну крапку на всій цій риториці. Юзеф Пілсудський помер у 1935 році – ще задовго до того, як расові установки Гітлера стали давати масовий і смертельний результат. Простіше кажучи, до 1935 року Гітлеру тиснули руку буквально всі, і нікого в цьому потім не звинувачували. Наступного, 1936 року, Німеччина приймала Олімпійські ігри, і це взагалі нікого не бентежило. Як відомо, така подія завжди має цілу низку офіційних заходів, на яких присутня перша особа, і мені особисто не відомо про жоден випадок, щоб хтось бойкотував ці заходи через присутність на них Гітлера.

І останнє. У 1938 році, через три роки після смерті Пілсудського, Гітлеру трясли руку прем’єри Великої Британії та Франції, а ще через рік Гітлеру тряс руку наркоміндєл В’ячеслав Молотов, а Сталін – тряс руку міністрові закордонних справ Третього Рейху Ріббентропу. Тож якщо таке ставити у провину Пілсудському, то треба зробити точнісінько те саме і стосовно всіх перелічених і багатьох не згаданих тут, але відомих осіб. А якщо ні, то треба забути про цю формулу раз і назавжди.

(Далі буде)