Авторка перекладу: Світлана
ПРОЛОГ
У попередній статті на польську тему я вживав назви польських міст так, як вони звучать у Польщі, бо регулярно доводиться їздити через Польщу й на слух сприймати ті чи інші їхні назви. Так от, там Пшемишль звучить саме так, і через те що поляки так називають власне місто, яке сьогодні знаходиться на її території, мені комфортно називати його так, а тому – прошу не турбуватися тим, у кого це викликає якісь негативні асоціації. Так було, так є і так буде. Просто ви французу скажіть, що їхню столицю ми називаємо «Париж», і він, якщо не мав досвіду спілкування з нами, навіть не зрозуміє, що ви щойно сказали, а потім подумки зробить свої висновки про те, наскільки неосвіченим є його співрозмовник, бо не зміг запам’ятати коротку назву міста, яке знає весь світ.
Напевно, когось напружує польська назва польського міста з якихось історичних причин або тому, що колись це місто в нас називалося інакше, але зараз це – так, і хоча б спроба правильної вимови їхніх слів – данина поваги країні, яка першою прийшла нам на допомогу, прийняла більшу частину біженців, частина з яких потім транзитом розійшлася по світу. Польща була першою, яка стала передавати нам літаки і танки… Список можна продовжувати, але вже цього достатньо для того, щоб виправдати мою дивакувату забаганку називати це так, як воно звучить у них.
З іншого боку, хтось вважає, що називаючи так той самий Пшемишль, можна втратити ідентичність, але в такому разі я просто зауважу, що, напевно, саме з цього приводу треба дивитися у прямо протилежний бік. І ще одне. Скажімо так, у мене є кілька знайомих, які теж ось так само підкреслено дбали про ідентичність і, якщо щось, виправляли вимову українських слів. Я всіх попередив, що в мене за плечима немає шкільного курсу української мови, і я її знаю просто на слух. Тобто системних знань саме курсу мови в мене не сталося, і старого пса нових номерів уже не навчиш.
Тому було кілька разів, коли окремі люди демонстрували свої знання в українській словесності й акуратно, щоб не отримати в табло не відходячи від каси, намагалися давати поради чи повчання, про які їх ніхто не просив. І все б нічого, але практично всі ці носії ідентичності за великі гроші покинули межі України й навіть не цікавляться тим, що тут у нас відбувається. Тож усі, хто намагається вставити свої п’ять копійок саме з цього приводу, можуть заощадити свій час та спрямувати енергію на щось корисне. Тут це нікому не потрібне, ні мені, ні перекладачеві. Словом, усім – спасибі, але більше не треба.
Насправді всі це намагаються нанизати на історичні події, пов’язані з діяльністю Степана Бандери та інших наших героїв. Але якщо розглядати картину з цього ракурсу, то, напевно, треба заглянути і в ті кутки, які не заведено обговорювати. Наприклад, про те, що і як робив Юзеф Пілсудський у міжвоєнний період. Але що найцікавіше – наші сьогоднішні охоронці ідентичності легко користуються термінами, які було запущено в обіг саме з подачі Пілсудського, і навіть пишуть розлогі есе з гарячою підтримкою проєктів, які мають підозрілу співзвучність із тими далекими іменами.
(Далі буде)
Обзор от ИИ
Цей вислів належить відомій українській поетесі Ліні Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», який означає, що зникнення мови є першим і найнебезпечнішим кроком до втрати національної ідентичності та занепаду народу, наголошуючи на першочерговій важливості збереження рідної мови для виживання нації. Це глибока метафора, яка підкреслює, що культурний та мовний аспект є основою національного існування, а не лише фізичне виживання
«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову»
Це не вірно. Спочатку вони обирають клоуна, який обіцяє прості рішення.
Потім, за допомогою простого рішення, створюють мовну поліцію, після чого вмирає мова. А потім вже як ви написали.
“Напевно, когось напружує польська назва польського міста з якихось історичних причин або тому, що колись це місто в нас називалося інакше, але зараз це – так”—- НЕПРАВДА, бо воно і ЗАРАЗ В НАС називається ТАК,а не ИНАКШЕ. І якщо автору ще можна пробачити (зрештою російською назва ідентична польській) то перекладач на українську має словники.
“Тут це нікому не потрібне, ні мені, ні перекладачеві.”— хотілося б підтвердження від перекладачки, що їй байдужі правила правопису нашої мови
“А як ми пам’ятаємо, є чіткий ряд класифікації подій: один раз – випадковість, двічі – збіги, тричі – закономірність, ну, а 143 – це вже промислові масштаби.”-https://defence-line.info/?p=10352 Чекаємо на “промислові масштаби”, коли весь текст буде польською, хіба кирилицею.
Вам не здається, що ви… ЗАНАДТО вимогливий? Попередив.
Всі ці мовні суперечки, а особливо коли “неофіт” ще вчора з придиханням декламував “у лукомор’я дуб зельоньій” , а сьогодні він вже граммар наці, нічого окрім удара в табло і не заслуговують. Дітей, ДІТЕЙ треба вчити виключно в парадигмі української культури, і звісно мови, щоб вони навіть не розуміли ворожої, це важливо. А коли дорослі довбодятели починають ось це все… Тьху! Я хоч і малий був, але бачив русифікацію на власні очі, тому і запам’ятав, бо не розумів що коїться, хоча народився в російськомовній родині, садок-школа-інститут зрозуміло, а десь у 7му, чи 8му класі взагалі провів спецоперацію та був звільнений від вивчення української у школі. І нічого, якось не напружусь )