У пошуках сенсу (Частина 3)

Це тобі не «підстав ліву, якщо вдарили по правій», а зовсім інше. Та й саме християнство, яке нібито мало б дотримуватися своїх 10 заповідей, 6-ту заповідь ігнорувало так, що сотні тисяч, а швидше мільйони трупів, які стали результатом церковного благословення, стоять німим знаком питання для всього цього християнства. Адже вони знали про цю заповідь, підкидаючи хмизу в багаття, на якому палили, наприклад, Джордано Бруно.

І тут виникає той самий лицемірний принцип, коли заповіді, закони та правила діють так, як це заманеться особі чи особам, які розставляють для вбивства знаки «плюс» або «мінус». І, відповідно, вони входять в історію як правильні чи як неправильні вбивці. І що найцікавіше — ця сама історія знає безліч випадків, коли з плином часу один і той самий історичний персонаж отримував прямо протилежні знаки, а іноді ця інверсія відбувалася неодноразово, залежно від поточних смаків розбещеного суспільства.

Загалом це не добре і не погано, просто так є, і навіть у цьому, здавалося б, зовсім простому питанні немає абсолютних і постійних поглядів, оцінок та підходів. Просто зараз дуже багато, здавалося б, констант настільки відірвані від реальності, а тому — лицемірні, що вже важко зрозуміти, що вони несуть: творення чи руйнування, добро чи зло. Одне можна стверджувати з усією певністю: сам феномен убивства супроводжував людство всю його історію, а ставлення до нього набувало і набуває зараз найбільш сюрреалістичних форм.

Особливо гостро це відчувається в країні, яка веде оборонну війну. Так, наші військові вбивають ворога, який прийшов убивати нас, і що ж — ми зараз почнемо пускати носом бульки й міркувати, добре це чи погано? Зауважимо: саме таке світосприйняття буде абсолютно недоступним жителям країн, які поколіннями не бачили війни в обличчя. Щобільше, якщо ми почнемо їм щось пояснювати в цьому ключі, у переважній масі вони цього не зрозуміють. Точніше, не так.

Якщо ми зможемо струнко й логічно описати свій погляд на цей феномен, чисто логічно вони це зрозуміють, але все одно не приймуть доти, доки ракети й бомби не почнуть рвати людей на їхніх вулицях, доки вони не побачать це на власні очі й не переступлять назад цю межу лицемірства, щоб сприймати все так, як воно є. До того часу всі потуги виявляться марними, і досягне успіху в донесенні потрібних контекстів лише той, хто має відповідний талант поета, письменника, художника чи когось іншого, хто здатний обійти дивні наноси цивілізації, щоб одразу влучити в ціль.

Загалом, як не крути, а йдеться про контексти. Особисто для мене ця тема видається найбільш розкритою в тексті «Магабгарати», а саме — у діалозі Арджуни та Крішни перед тим знаменитим боєм, коли з обох боків опинилися родичі, близькі люди і взагалі — свої, розділені якимись умовностями. Тоді Арджуна здригнувся і сказав Крішні про те, що його власне життя не варте того, щоб влаштовувати це кровопролиття. На що Крішна відповів, що події вибудовуються так, як належить, і в цих подіях кожен має поводитися гідно й відповідно до тієї ролі, яка йому випала в цьому житті.

(Далі буде)