Думки про наліт (Частина 2)

Те, що ви вчасно не помітили якихось явних ознаки того, що загалом товариш поводиться трохи дивно, і не спробували пояснити собі ці дивацтва, – це ваша проблема. Якщо ви використовуєте здоровий глузд і життєвий досвід і в певний момент перестаєте поводитися як інфантильний дебіл, то, швидше за все, уникнете неприємностей, або ж, помітивши загрозу, ви запустите свій найжорсткіший режим, ви однозначно перестанете бути цікавим для такого персонажа, бо вийшли з образу жертви.

Простіше кажучи, ваш modus cogitandi і modus operandi значною мірою визначають, що може статися з вами в ситуації, коли ви стикаєтеся з чимось подібним. Ні, це не означає, що треба бути всюди і завжди підозріливими, просто не потрібно бути ідіотом, і цього буде достатньо для того, щоб або не допустити негативного розвитку подій, або швидко зреагувати на них. Внутрішня готовність швидкого переходу до жорсткого протистояння якраз і є тим маркером, який зчитує зловмисник – окремий індивідуум або держава.

Наведу пару прикладів, з якими багато хто стикався. Ось ці дрібні поведінкові ознаки, що визначають образ жертви, легко читають циганські ватаги, які просто на вулиці можуть відняти у капловухої панночки все цінне так, що вона буде стояти і кліпати віями, не розуміючи, як це сталося. Другий приклад – із наших днів. Усі ж в курсі, що є певний прошарок чоловіків середнього віку, які сидять удома і виходять на вулицю лише пізно ввечері, щоб їх не заловив ТЦК? Мені довелося спостерігати двох таких пацієнтів, і з їхнього затравленого вигляду можна чітко визначити, що це жертва, або, як їх називають урки, «терпило». Якщо у вас є такий досвід спостережень, то ви розумієте, про що я тут пишу.

Наведу ще приклад із життя. У Європі, особливо в її західній частині, де кілька поколінь населення не бачили ні війни, ні якихось жорстких часів, рівень загальної емпатії, звісно, високий. Не маючи серйозних проблем, люди знаходять їх на рівному місці, копаються всередині себе і ходять до психологів, щоб ті пояснили, що ти просто бісишся з жиру, і не більше того. Але ось ці люди, перевантажені емпатією, стикаються з агресивними мігрантами, які зрозуміли, що навколо – жертви і що за допомогою невеликого натиску з них можна вичавити трохи грошей. Причому це можна зробити так, щоб це не виглядало як пограбування. Суми відносно невеликі і віддають їх добровільно.

Такі сцени можна спостерігати в паризькому метро. Мені кілька разів доводилося спостерігати представників африканських країн, які переїхали до Франції, і ось вони йдуть по вагонах, а вони у них наскрізні, через весь поїзд, і продають якусь нісенітницю або прикидаються музикантами і луплять у барабани. Вони підходять до кожного пасажира і, дивлячись йому в очі, не відходять, доки той не розщедриться на євро чи більше. Тільки після цього вони йдуть далі. Скажімо так, до нас вони навіть не підходили просто тому, що вловили вербальні ознаки іноземців, які живуть в іншій парадигмі, і якщо їм пильно дивитися в очі, з загрозливим виглядом, то замість євро можна отримати світлофор на передню частину фюзеляжу. Зауважу, що все відбувається без слів і навіть жестів. Спостерігати за цим цирком просто весело.

Другий приклад – звідти ж. У Парижі є район Сен-Дені, це недалеко від стадіону «Стад де Франс», де проходили фінальні матчі одного з нещодавніх мундіалів. Так от, цей район відомий, і він просто вплавлений в історію Парижа. Двома словам про цю історію, щоб було зрозуміло, що це взагалі таке. Назву район отримав від однойменного собору Сен-Дені, або Святого Діонісія. А святим його визнали тому, що в часи поширення християнства він проповідував відповідне вчення, але потрапив під роздачу і його стратили на пагорбі Монмартр і на місці, де зараз стоїть відомий символ Парижа (один із символів) – собор Сакре-Кер. Так от, за переказами, після того як Діонісію відрубали голову, він узяв її під пахву і пішов з місця страти. Але пройшов відносно недалеко і остаточно впав саме на тому місці, де й поставлено собор його імені. Але на цьому історія не закінчилася.

(Далі буде)