На цьому Китай економить багато коштів, і тому явні прорахунки та помилки Сі в економіці частково компенсуються ось таким шляхом. Власне кажучи, ці помилки неминучі, тому що Сі – неосвічений тип, який має за плечима лише середню освіту, а далі – протирання штанів на партійних посадах. Відсутність фундаментальних знань у нього компенсується внутрішнім переконанням і власними бажаннями. Тому тут помилки неминучі, але після досягнення верхнього рівня влади вони вже списуються на підступи ворогів чи щось подібне. Однак є певні моменти, які дуже важко приховати чи пояснити якось інакше, крім помилки лідера.

Так, наприклад, після того як товариш Мадуро у шльопанцях поїхав до Нью-Йорка, виникло делікатне запитання: що тепер буде з поверненням кредитних коштів, наданих Китаєм Венесуелі? А йдеться про 60 мільярдів доларів позик, із яких 40+ мільярдів Китай повернув собі нафтою, а трохи менше 20 мільярдів зависло і тепер – навряд чи колись повернеться до Китаю, а якщо й повернеться, то нафтою, але вже не за пів ціни, а за повний прайс. А свого часу Сі зробив такі схеми основою своєї стратегії «м’якої сили».

Китай надав кредит для безконтрольного користування, а повертав його та відсотки за рахунок тих самих корисних копалин за явно грабіжницькою ціною. У підсумку йшла оплата відсотків за кредитом, а сировину вони вибирали суттєво нижче за світові ціни. І начебто все було красиво і всім подобалося, але в цій схемі виявився недолік, що став очевидним для всіх. Ця схема з самого початку була «з душком», і тому її слабкі сторони треба було забезпечити наявністю силової складової угоди. Але, як виявилося, цього не було зроблено, і тепер особисте рішення Сі може обійтися Китаю в ті самі 20 мільярдів.

Звісно, все це можна списати на підлі дії США, але це справі не допоможе, бо і твої дії також не були ідеальними з точки зору міжнародного права, і якщо ти не передбачив такої ситуації, то це вже твій особистий стратегічний прорахунок. А якщо згадати, що, попри широкі посмішки, Пекін усе ще перебуває в гострій фазі фінансової кризи, то ціна цього прорахунку може виявитися непомірною.

Те ж саме стосується і прутіна, який тут зробив власну стратегічну помилку, де, за відкритими даними, у москви там «зависло» близько 11 мільярдів доларів, які планувалося «відбити» за китайською схемою. А тепер може статися так, що всі питання – до Мадуро і його шльопанців. Навіть якщо кредит залишиться визнаним, то його повернення буде здійснюватися тільки постачанням нафти за світовими цінами, і ось тут – «картина маслом». Якщо піти цим шляхом, то виявиться, що свою нафту лапті продають у діапазоні цін 35–40 доларів за барель, а венесуельську нафту як погашення боргу доведеться приймати по 60. За таку геніальну багатоходівку прутіна варто нагородити зіркою героя з закруткою на спині, бо такий відчайдушний політ думки навіть уявити було важко.

Але ж у прутіна це не перший такий геніальний хід. Просто нагадаємо, що за розпорядженням прутіна сирії було списано майже 10 мільярдів доларів, після чого туди знову почалися постачання зброї та іншого обладнання в борг. Є різні оцінки того, яка сума цього боргу, починаючи з 2015 року. За найбільш консервативними оцінками, йдеться про 5 мільярдів, але через те що дані жорстко закрито, то низка експертів упевнені, що насправді ця сума в кілька разів більша.

І це ще ж не все. У 2014 році прутін розпорядився списати з Куби 32 мільярди доларів і, загалом усе б нічого, але з часів Уго Чавеса Венесуела практично задарма віддавала нафту для Куби, через що кубинський режим комуністів  ще не розвалився, а тепер – все. «На дурняк» для «острова свободи» закінчилося. А з Вашингтона вже анонсували другий сезон драми спеціально для Куби, коли всі питання з Венесуелою буде закінчено. І ось виходить, що геніальний багатоходівник на рівному місці прос*ав близько 50 мільярдів доларів у країнах, які повністю пішли з-під його контролю.

ЕПІЛОГ

Усе це до того, що це видно не тільки нам, а й усередині диктатур – китайської та російської. Таке, звісно, можна спробувати замести під килимок, але вже занадто велика сума виходить. Двоє відчайдушних гравців у геополітиці як мінімум поставили на кін та програли 100 мільярдів, і ось саме таке з них можуть спитати вже свої. Тож на них чекає дуже цікаве майбутнє. І зауважимо, що все було плюс-мінус нормально для обох сатрапій, поки прутін не вирішив влізти в Україну. А тепер карму не зупинити.

7 коментар до “Об що спіткнулися? (Частина 3)”
  1. Цей фокус Штати провернули по нафті, але є ще багато інших корисних копалин, які дуже цікаві Штатам. Може бути різне, в тому числі і Перл-Харбор. Бо там також все почалося з втратою економичних інтересів Японії. Пішла дуже важлива, але і небезпечна гра.

    1. Ну, японці знали, що тривалу війну вони не витримають, тому ідея Перл-Харбора була у тому, щоб “дати цуцику по морді – і він убіжить”. Вважали американців занадто слабкими та охочими до комфорту, якім лише треба показати “фудзькіну мать”. Та у чомусь вони мали рацію – наприклад, командувач повітряних військ за пару років до початку війни оцінював їх як “силу п’ятого класу”, та й німці з початку вважали американців “британськими італійцями” – тобто, незгодними воювати.
      Зараз ситуація інша. Немає сумнівів щодо боєздатності американської армії. Питання у тому, що важливіше трумпу – Тайвань чі Гренландія.

  2. З приводу запитання в заголовку, обидві імперії зачепилися за власні геніталії.

    1. Скоріше губу разкатали дуже сильно, тому на неї і наступили. Тепер лоб розбитий, а гроші плакали. До речі з Сі соратники теж можуть спитати, уже прецендент, що пора на покій поцу.

  3. Вообще-то у Си два высших образования.Думаю,по крайней мере первое,легитимно.

    1. Так, 1975—1979 роки — студент хіміко-технологічного факультету Політехнічного університету Цінхуа.

Коментарі закриті.