Сага про свиню (Частина 2)

Після того як СРСР перестав існувати, в ООН залишилися два легітимні спадкоємці совка – Україна та Білорусія, ніякої федерації там не було, і для того щоб стати правонаступником СРСР, їй треба було пройти формальні процедури вступу в організацію. Але такий шлях, швидше за все, закрив би для федерації дорогу до постійного членства в Раді безпеки, бо лише один голос «проти» – і на тому все. Тому федерація і зараз є самозваним членом ООН просто тому, що тоді Штати заплющили на це очі та вмовили партнерів зробити те саме.

Плюс до того, президент федерації Єльцин був зобов’язаний своїм життям Штатам, і це не фігура слова. Добре відомо, що під час путчу ГКЧП у серпні 1991 року на затримання Єльцина вирушило кілька груп захоплення, і в них був карт-бланш на дії при його виконанні. Простіше кажучи, його мали впіймати живим або мертвим. І якщо вчасно змитися з того місця, де він у цей момент був, все ж таки вдалося, то довго ховатися було неможливо, за винятком місця, куди ліквідаційні команди не могли проникнути. І американське посольство прийняло Єльцина на цей момент.

Таким чином, у Штатів були всі інструменти для того, щоб розрулювати ситуацію з ядерною зброєю на власний розсуд. Тим більше що російська армія була в стані такої розрухи, що вивезти з рф усю ядерну зброю не було великою проблемою. Все це можна було зробити без шуму і пилу, бо на той момент усі дані про ядерну зброю колишнього совка американці отримали з першоджерела. Тобто вони точно знали, де розташована кожна боєголовка. Тому евакуація ЯЗ не становила якогось особливого клопоту. Штати виконували й не такі складні логістичні операції.

І тут виникає логічне запитання про те, яким критеріям має відповідати місце, де все це зберігатиметься? Очевидно, що все воно має бути відокремлено від носіїв. Це важливо не тільки для того, щоб ніхто не скористався хаосом і щось не запустив, а й у плані компактності самого сховища. Самі боєголовки мають невеликі габарити, і тому, зняті з носіїв, вони могли розміщуватися у відповідну будову чи групу будов. І тут стає очевидним, що, крім Білорусії, всі три республіки постсовка мали подібні можливості.

Україна мала і зараз має зону відчуження в районі Чорнобильської АЕС, і облаштування там сховища виглядає цілком логічно. В Казахстані, в районі колишнього Семипалатинського ядерного полігону, теж є вся необхідна інфраструктура, і тому там теж цілком можна було влаштувати сховище всього цього добра. Зрозуміло, такі умови були й у федерації. Але тут є ще один важливий чинник, який мав зіграти свою роль, але не зіграв.

Цей чинник полягає у наявності або відсутності агресивних планів та дій як у час, коли вирішувалося це питання, так і в найближчій історичній ретроспективі. І якби цей чинник поставили на чільне місце, то росія відпала б автоматично, а найкращим вибором стала б Україна, бо тут була потужна науково-технічна база для того, щоб правильно і надійно забезпечити зберігання такого делікатного вантажу.

А ми просто нагадаємо про те, що в цей момент росіяни перебували в жорсткому силовому протистоянні з Молдовою та Грузією, а буквально в ті дні, коли готувався Будапештський меморандум, згідно з яким ЯЗ було віддано росії, почалася Перша чеченська війна. Тобто були всі ознаки того, що ЯЗ віддається в руки агресора. І ось зараз цією зброєю прутін погрожує Європі та США. Якби її перемістили в район Чорнобиля і розмістили у сховищі з міжнародним контролем, нічого подібного не сталося б, а це рішення надало б світові зовсім іншого вектора розвитку.

І на завершення переходимо до іншої апокрифічної цитати, яку приписують серу Вінстону Черчіллю. Кажуть, що після завершення війни з Німеччиною та усвідомленням загрози, яку тепер несе вже совок, він начебто сказав: «Схоже, ми зарізали не ту свиню». І ось те, як США вчинили з ядерною зброєю понад 30 років тому, якраз чітко вкладається в суть як першої, так і другої цитати.