Подвійне дно курника (Частина 2)

Тобто, він чудово розумів, що робить, для кого і, головне — навіщо. Адже якщо до ракетних ударів, які Іран завдав по Ізраїлю, такий розклад можна було уявляти лише теоретично, то в даному випадку мешканець «курника» точно усвідомлював наслідки своєї діяльності «з економічних міркувань». Ну а ізраїльтянам можна лише поспівчувати, оскільки просто зараз, поки ми пишемо цей текст, економічні міркування сповнюють діяльною енергією односельців щойно заарештованого лаптя. «Загін не помітив втрати бійця», і куратори в Ірані отримують свої відомості від інших володарів загадкової російської душі.

Інша історія була описана ізраїльською пресою, мабуть, як повчання своїм громадянам. Але з огляду на те, що Бібі, як і Додік, плекає якусь дивну теплоту до прутіна, то робиться це акуратно і на прикладі громадян відносно далеких країн. Проте сенс публікації цілком зрозумілий, і виглядає це так:

«У Покровську взяли в полон двох громадян Колумбії. Полонені розповіли, що їх заманили в Росію обманом для цивільних робіт, а потім кинули на фронт. Один із полонених повідомив, що в Колумбії йому пообіцяли 10 млн колумбійських песо (приблизно 2500 доларів) за роботу в Росії, де нібито дуже потрібні зварювальники для відновлювальних робіт. Другий чоловік заявив, що працював в ОАЕ, і коли на час відпустки повернувся на батьківщину, до нього підійшов знайомий і розповів, що є робота в Росії на охороні газопереробного заводу.

“Працівників” пересадочними рейсами доставили в Уфу, забрали документи та телефони, посадили на автобус і понад добу везли у невідомому напрямку, потім вони 5 днів йшли пішки. Коли вони прибули в точку призначення, там уже було багато колумбійців та африканців, яких також обманом заманили на цивільні роботи до РФ. Причому, за їхніми словами, щодня прибували нові іноземні працівники.

З пункту збору їх відвезли на військовий об’єкт, видали зброю і погнали кудись пішки. Новоспечених бійців “пас” дрон із вибухівкою, і коли хтось намагався присісти відпочити або відхилитися від маршруту, їм погрожували смертю. “Штурмовому м’ясу” навіть не видали з собою ні їжі, ні води, оскільки не розраховували, що вони протримаються достатньо довго».

Уся епопея виявилася набагато довшою, і наводяться приклади тих, хто поїхав «на заробітки» до курника з інших місць, але в результаті опинився на «м’ясо-холодо-бійні» імені Остапа Ібрагімовича Бендера. Тобто у лаптів, за що не візьмись, усюди обман, подвійне дно і підстава. Це і є їхня головна скрєпа та основна сутність.

А все тому, що курник завжди існував згідно зі своїм базовим принципом: «надури ближнього, обі**и нижнього». За століття там нічого не змінилося і ніколи не зміниться, оскільки лаптям зручно жити в цій парадигмі, і коли вдається реалізувати цей принцип, вони щасливі — і навпаки.

А я лише зазначу, що бачив колумбійців з нашого боку. На відміну від тих, що описані вище, ці точно знали, куди і навіщо їдуть. Схоже на те, що хлопці мають досить солідний досвід роботи зі зброєю і почуваються у нас цілком комфортно. До речі, бачив я їх у тилу, а точніше — у Києві, але це вже інша історія.