Авторка: Світлана
Приводом для цього допису стало друге з учорашніх свят: крім Дня Збройних Сил України, вчора також був День Святого Миколая, який за теперішнім церковним календарем припадає на 6 грудня.
У своїх запасах я знайшла два цікаві зображення з Мережі. У параметрах файлу першого з них вказано, що воно датовано 2016 роком. Тому якщо зробити поправку на дату святкування Миколая, наведені пункти порівняння Святого Миколая з Дідом Морозом і досі є цікавими:
З Дідом Морозом не все так просто, але це інша історія. А Миколай, будучи історичною особою, згодом за свої добрі справи та чудеса став символом чарівника, який виконує бажання. І тут я згадала про друге зображення, яке колись побачила в Мережі.
У принципі Миколай це бажання певним чином виконав, адже одну москву таки було спалено. Щоправда, це зробили наші Збройні Сили, але хто сказав, що помічники Миколая не можуть мати подобу воїнів? Це сталося 13–14 квітня 2022 року, коли після влучання українських ракет «Нептун» 13 квітня крейсер «москва» загорівся і ще трохи часу вагався, але наприкінці 14 квітня все-таки потонув. І це саме той корабель, якому проклали пішохідний еротичний маршрут наші прикордонники з острова Зміїний на пропозицію здатися, що пролунала в перший день широкомасштабного вторгнення.
Звісно, спалили не ту москву, бо ця пишеться в лапках (тому що це назва корабля), а та, на яку Миколай отримав 36 мільйонів заявок (як він повідомив у наведеному вище зображенні), пишеться без лапок, бо вона є географічною назвою. Тобто хлопчик Саша написав правильно, то чому Миколай подумав не про ту москву? Далі йде несерйозна версія, але чому б і ні? По-перше, Миколай не знав тонкощів щодо того, яка москва як пишеться, тому міг помилися. З іншого боку, помилки могло не бути, бо раптом це було в рамках певного задуму? Я так само вирішила перевірили параметри цього зображення: його було зроблено (або я його завантажила собі на комп’ютер) 7 грудня 2022 року (рівно три роки тому, хм). Напевно, цю картинку створили в ході підготовки до святкування Миколая за григоріанським календарем – 19 грудня. Тобто на той час «москву», яка корабель і яка пишеться в лапках, уже було спалено. І, можливо, спаленням корабля «москва» Миколай зробив хорошу справу, але зрозумів, що не ту москву йому замовляли, заявку ще не закрив і не забув про неї. Бо після цього палав як мінімум ще один об’єкт із такою назвою – «москва-сіті».
Тож свято Миколая – це про очікування дива, яке може бути не тільки у вигляді гостинчика під подушку. Втім, це ще й про те, що у 1922 році писав мешканець нині тимчасово окупованої Феодосії Олександр Грін: «Я понял одну нехитрую истину. Она в том, чтобы делать так называемые чудеса своими руками». Наші воїни це формулюють коротше – «Ніхто, крім нас». Але Миколая при нагоді теж можна попросити, правда?
Отака історія на сьогодні.
Юрий Нестеренко
https://yun.complife.info/verses/moskva.txt
Город, где я родился, должен быть уничтожен
Город, где я родился, должен быть уничтожен.
Взорван. Сожжен. Затоплен. Сорною скрыт травой.
Чтоб никогда вовеки не был уже возможен
Новый виток кошмара, начатого Москвой.
Прожил почти что сорок лет я в ее твердыне,
И утверждать, что не был счастлив ни разу – грех,
Но ни о чем сильнее я не мечтаю ныне –
Дайте нажать на кнопку! Дайте взорвать их всех!
Полностью. Без остатка. Чтоб никакого шанса
Опухоль не имела снова начать расти.
Чтоб никакого больше “русского ренессанса”
Даже для тех, кто будет жалобно ныть: “Прости!”
Русский скулит о дружбе, чтобы ударить с тыла.
Русскому дай свободу – он выбирает плеть.
Их, москалей, исправит только одно – могила.
Сжечь и засыпать солью. Нечего там жалеть.
То есть взорвать не только Кремль, Мавзолей, Лубянку,
Тюрьмы и министерства, фабрики и суды,
Но и Арбат, и Сокол, Тушино и Таганку –
Все, что служило почвой, символом их орды.
Сталинские высотки, брежневские проспекты,
Ясно, что телебашню. И Университет,
Кузницу безупречно рабского интеллекта –
Русских интеллигентов в мире подлее нет.
К дьяволу их искусство, храмы и галереи –
Невелика потеря этот вторичный хлам!
Мир без такой культуры был бы куда добрее,
Не по словам судить их надо, а по делам.
Кровь убиенных ими все перевесит книги,
Всё, чем они гордились – да обратится в пыль.
Что там с Большим театром? Чёрта ль в его квадриге –
Вспомни про Мариуполь и поджигай фитиль!
Залы и стадионы, улицы и кварталы,
Площади с именами каждого подлеца –
Нету на свете кары, коей бы им хватало,
Только уничтоженье. Полное. До конца.
Все, что впитало мерзость русских миазмов рвотных,
Надо до основанья выжечь с лица Земли!
Только из зоопарка надо забрать животных –
Звери не виноваты. Звери – не москали.
июль 2023
Знімаю капелюха.
Так і буде.
Плідно переписувався з москвичом.
Клац!
В 14-му пише, мовляв, чому не відповідаєш?
Написав про вже Донбас. Стрелкова і все інше.
Він щось про фашистів.
Тоді я написав, що все зміниться у всьому світі на краще, як москва буде розплавлена у скло.
Він побажав мені усього харошего.
Так що я йому винен розплавлену москву.
Дякую.
Нагадали.
Оригінальний малюнок “Миколай проти діда мороза”, схоже, датований 2014 роком
https://www.tineye.com/search/400a7d8345c24af5a5129ed471367d8dc22f8323?tags=&sort=score&order=desc&page=1
Русская идея
Гиблая пустыня — ни конца, ни края.
Общая святыня — мать-земля сырая.
Топи да болота, степи да чащобы,
Храмов позолота, а вокруг — трущобы,
Завывает вьюга, гонит снег по кругу…
Коротка кольчуга на спине у друга!
Глушь да буераки, воровство да драки,
Да срамные враки вечером в бараке.
Прем с мольбой о чуде прямиком в трясину.
Каждому Иуде — личную осину!
Каждому кумиру возжигаем свечки,
Да грозимся миру встать с холодной печки:
Вот подымем знамя да пройдем с боями,
Тем же, кто не с нами, гнить в зловонной яме!
Вытопчем дорогу к вашему порогу,
Пусть идем не в ногу, но зато нас много.
Пыл наш не умерить, рвемся в бой отважно,
Главное — чтоб верить, а во что, неважно.
Не считаем трупы, не боимся мести,
Ничего, что глупо, главное, что вместе!
Пить — так до упаду, мордой в грязь с размаху,
Нету с нами сладу, во нагнали страху!
Все кругом поруша, перед образами
Изливаем душу пьяными слезами.
Нас видать по роже, выросших без нянек,
Нам свой кнут дороже, чем заморский пряник.
Мы в гробу видали ихние конфетки!
Будем жить и дале в клетке, как и предки.
Нам все перемены — как седло корове,
Грязи по колено, да по пояс крови.
Завывает вьюга, свирепеет стужа,
Ничего, что туго — может быть и хуже.
На таком морозе к черту все приличья!
По уши в навозе веруем в величье.
Кто кого замучит на лесоповале?
Нас ничто не учит, мы на всех плевали.
Нас любая гадость может распотешить,
В нас — добро и святость! Тех, кто спорит — вешать!
Нищая лачуга стынет под сугробом,
Завывает вьюга, как вдова над гробом…
Юрий Нестеренко
1995