Надмірна м’якість

Авторка перекладу: Світлана

Із серії «Проти ночі»

Напевно, кожен стикався з ситуацією, коли вашу надмірну інтелігентність або просто вихованість хтось сприймав не просто як слабкість, а як привід залізти вам на голову, вважаючи вас нездатним постояти за себе. На жаль, така природа людини, і з цим нічого не вдієш. Озираючись на довгий життєвий досвід і велику судову практику, іноді приходжу до невтішного висновку, що надмірна м’якість так само небезпечна, як і надмірна жорсткість. Причому саме м’якість може виявитися більш небезпечною, ніж жорсткість, бо вона запускає процес ескалації, який вже вдасться перервати виключно жорсткими заходами, які буде змушена застосувати сторона, що обороняється. Швидше за все, ескалація не запустилася б, якби одна зі сторін не демонструвала такої м’якості. У результаті одна зі сторін може опинитися в могилі, а інша – у в’язниці.

Звісно, такі висновки можуть бути наслідком профдеформації, але в мене перед очима було кілька таких сюжетів, які закінчилися саме крайніми заходами і найтяжчими наслідками просто тому, що агресор вважав, що може ескалувати як завгодно далеко в одному випадку або як завгодно довго – в іншому. І загалом уся ця філософія саме зараз може здатися недоречною, але вона несподівано наштовхнула на думку про одну ідею, яку поки не вдалося реалізувати, а слідом за нею – про історичну подію, пов’язану з цією ідеєю.

Отже, суть ідеї полягає в тому, що мені давно хотілося побувати в тих місцях Нормандії, де відбувалася висадка союзного десанту влітку 1944 року. Одного разу вже начебто це мало статися, але не склалося. Був у Нормандії, за кілька десятків кілометрів від тих місць, але не вдалося. Сподіваюся, що все ж таки якось доберуся, бо є певні ідеї, які неможливо розкрутити, не побачивши все на власні очі.

Ну, а якщо згадати про висадку десанту, то, швидше за все, в пам’яті спливе зона висадки Омаха-біч і та бійня, що там розгорнулася. Але в тіні цього епізоду залишаються місця висадки британських або канадських військ, а там рубка стояла не менш жорстка і кривава. Згодом, коли союзники допитували полонених противників, ті розповіли, що вони не чекали такого впертого руху союзників, незважаючи на жахливі втрати. Командування переконувало німецьких солдатів у тому, що американські військові не воюватимуть без теплого клозету, чашки кави та решти комфорту, і вже точно вони не впиратимуться, якщо вдасться їх шокувати високим рівнем втрат.

З цієї причини, якщо вже не вдалося не допустити висадки союзних військ, сторона, що оборонялася, отримала наказ завдавати якомога більших втрат союзникам і робити це так, щоб ті бачили рівень своїх втрат. І ось в одному з епізодів, що розгорнулися біля містечка Кан, за кілька десятків кілометрів від берега, в результаті контратаки бійці 12-ї танкової дивізії СС захопили в полон групу канадських військових. І ось в Абатстві Арденн (Ardenne Abbey) вони розстріляли 20 полонених – без особливої причини, а просто для того, щоб такими терористичними діями зламати дух «м’якотілих» союзників. Німці вважали, що найстійкішими військами союзників є американські, за ними – британські, а вже потім – канадські. Мабуть, цим розстрілом вони хотіли посіяти жах серед канадців і ще сильніше знизити їхню стійкість.

Канадці дізналися про цей факт, і ця інформація швидко поширилася серед усього канадського корпусу. І після того як усе підтвердилося, саме канадськими бійцями, а не їхнім командуванням, було ухвалено рішення відтепер СС у полон не брати. Про це ніхто не заявляв і тим більше – не надсилав послань противнику. Канадці просто перестали брати в полон СС. Ті дуже швидко зрозуміли, що отримали не той ефект, і спробували відпрацювати назад – у кількох бойових сутичках кидали зброю та піднімали руки, будучи впевненими, що їх не розстріляють. І вони не помилились. Канадці теж кидали гвинтівки і… діставали ножі. Полонених не залишалося.

Причому канадці не пом’якшилися і не робили винятків. Щойно перед ними опинялися СС, їх не відкидали і не витісняли, а знищували під корінь. Якщо справа доходила до рукопашної, в хід ішли ножі. В результаті, коли в наступ ішли канадці, а серед оборони були СС, вони йшли на фланги в пошуках англійців чи американців, щоб уже їм здатися в полон. А згодом, уже взимку 44-го, в ході контрнаступу німців в Арденнах, підрозділ СС стратив американських полонених з тією ж метою, і в результаті…

Ще раз повторюю: це просто ілюстрація до того, що надмірна м’якість буває небезпечнішою, ніж жорсткість.