Але як тепер стало зрозуміло, виборцю вже начхати на подібні речі, бо і Додік, і янелох банально відкосили від армії. Нагадаємо, що Додік потрапляв під мобілізаційні заходи, але що називається, «відпетляв», ну, а про зеленого носія шаровар кольору хакі всі і так добре знають. Але виборець плюнув і на бездоганну репутацію кандидатів. Він готовий голосувати не просто за нечистих на руку кандидатів, а за фігурантів, яких суд визначив як шахрай і ухилянт від сплати податків.
Ба більше, у випадку з Додіком на думку виборця не вплинув навіть той факт, що в першій передвиборчій кампанії з партійної каси, куди люди робили внески для фінансування передвиборчих заходів, взяли гроші для того, щоб сплатити відступні повії, з якою в Додіка були якісь екстремальні стосунки, які вона обіцяла оприлюднити, якщо їй не дадуть грошей. Нагадаємо, дивний епізод президента Клінтона зі стажеркою Монікою Левінські викликав таку бурю в політикумі, що справа ледь не дійшла до імпічменту і Клінтону довелося публічно каятися за це.
А тут стає зрозуміло, що кандидат – ходок по повіях, і плюс до того, він має зв’язки з мегаділком секс-індустрії Епштейном, який саме за це вже відсидів перший строк ще до першої каденції Трумпа, і нічого! Про Моніку пам’ятають і досі, а походи Додіка по повіях уже взагалі ніяк не сприймаються. Тобто за якісь два десятки років електорат настільки деградував, що готовий голосувати за крокодила чи навіть шнурки від кросівок, аби їх подали як щось велике.
Але в результаті виходить те саме. На перший пост потрапляють пацієнти, які демонструють такі глибини невігластва, що Маріанська западина видається просто теплою ванною порівняно з цими глибинами. Причому в нашому випадку за обома пацієнтами тягнеться настільки товстий шлейф темних, а іноді – й відверто чорних справ, що їх мали відсікти від можливості рухатися в перше крісло ще на величезній відстані. Гаразд, у нас не було і досі немає фільтрів, які могли б відсівати цей шлак, але в США, за їхніми традиціями, система просто зобов’язана була працювати як слід. І ось тепер ми спостерігаємо, що за цим параметром у Штатах все в такому самому стані, що й у нас. Верхівка влади просто забита бездарами, телепнями, корупціонерами та шпигунами.
Однак найважливішим моментом, який об’єднує ці два випадки, є одна внутрішня риса, яка має повністю бути відсутня в будь-якого кандидата на перше крісло. Адже всім зрозуміло, що державна машина – це найскладніший громадський механізм, який тільки можна уявити. І як усім добре відомо, немає машини такого плану, яка ідеально працює. Звідси випливає, що чим більше проблем стоїть перед державою, тим більше роботи треба зробити всім, і насамперед – першій особі. Простіше кажучи, будь-який кандидат на першу посаду сам повинен усвідомлювати, що йому доведеться гарувати якщо не в режимі 24/7, то дуже близькому до цього.
Той, хто це розуміє і знає, що йому доведеться так працювати і що йому на це не вистачить сил і здоров’я, просто відмовиться від боротьби за перше крісло. Інша річ, коли фігурант сприймає перше крісло як нагороду за свою спритність і власне – кінцеву мету. Тобто він і не збирався там працювати, а точніше – здійснювати свої повноваження. Він хотів насолоджуватися тими широкими правами, які зумовлено статусом, а ось обов’язки він не хоче, та й не здатний виконувати апріорі просто тому, що не має відповідних ділових якостей.
Це для того, щоб отримати доступ для роботи з електричною щитовою або каналізаційним колектором, треба мати освіту, навички, кваліфікацію та інше, що треба продемонструвати спочатку, а для президента – нічого такого не потрібно. Вік, ценз осілості чи народження, як у США, і все. Освіта, психічний стан, працездатність, відсутність ганебних зв’язків – начхати! Гарні гасла вирішують усе.
(Далі буде)