Дорожні враження. Друга порція (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Цього разу в Парижі вдалося побувати в день, коли там відзначали річницю якогось теракту в місті, і загалом це не має для повісті зовсім ніякого значення, хіба що крім того, що Ейфелеву башту було підсвічено кольорами державного прапора і виглядала вона дуже ефектно, особливо з боку Марсового поля, ну, а далі – враження, які навряд чи можуть зафіксувати самі французи просто з огляду на буденність багатьох явищ. Перше з них, напевно, варто списати на інфантилізм, викликаний тим, що кілька поколінь людей там, і не тільки там, виросли без якихось справді серйозних потрясінь, катастроф чи воєн.

Мені про це міркувати просто, бо пам’ятаю, якою була Україна до 2014, а тим більше – до 2022 року. Мабуть, є якесь правило роботи суспільної свідомості, коли відсутність справді гострих і смертельно небезпечних проблем, що висять над усім суспільством досить довгий час, викликає до життя підсвідомий пошук сурогатних проблем, а потім починається імітація їх вирішення, яка поступово посідає дедалі більше місце в житті суспільства чи конкретної людини. Причому це виражається у величезній безлічі проявів і в найбільш різноманітних сферах життя.

Знову ж таки, такі спостереження вимагають розуміння, куди і на що дивитися, а ця здатність з’являється лише після того, коли є з чим порівняти, причому порівняння це має базуватися на особистому і бажано – свіжому досвіді, з яким у нас взагалі немає проблем. Усе починається з дрібниць. Просто поспостерігайте за тим, як люди у нас оплачують покупки в супермаркеті. Точніше, що вони купують. Через одного в наборі купленого буде одна чи дві пляшки питної води. Для нас це – нормальне явище, і нікому на думку не спаде якось особливо звертати на це увагу, бо всі знають, навіщо її купують.

У Франції цього немає абсолютно. Я спеціально спостерігав за тим, як покупці проходять каси, і за весь час перебування там і низки походів магазинами не бачив нічого подібного. Ба більше, якщо ви подивитеся, скільки в наших супермаркетах виставлено бутильованої питної води, то там цього значно менше, бо такого попиту на цей товар просто не існує. А мені довелося чути від наших, які там живуть, як місцеві з подивом виявляли, що ті купили воду в пластиковій пляшці, і довго розповідали про те, як той згубно діє на навколишнє середовище і все таке інше.

Воно зрозуміло, адже Франція належить до переліку країн, у яких воду можна сміливо пити сирою просто з-під крана, причому в будь-якому місці країни. Відкрив і пий, навіть не замислюючись над тим, якої вона якості. Причому пара поколінь зросла саме в такій парадигмі, і тому вони рішуче не розуміють, звідки в нас такі рефлекси. Якщо їм розповісти про якість нашої води з-під крана, то, швидше за все, вони не повірять навіть не в те, наскільки вона нижча за певними показниками, а просто тому, що більшість критеріїв оцінки питної води у нас просто відсутня. Простіше кажучи, вони на підсвідомому рівні впевнені в тому, що якісна питна вода нікуди з крана не подінеться, бо це таке саме явище, як схід сонця або прихід весни.

Приблизно те саме стосується і залізниць, як міжміських, так і тих, що прокладено в метро. Там навряд чи хтось повірить у те, що потяг навіть на невеликій швидкості може теліпати з боку в бік так, що якщо ти не триматимешся за щось, то можеш впасти. Також вони не повірять у те, що колеса поїздів б’ють по стиках так, що рух вагонів метро, електричок або трамваїв перетворюється на суцільний і дуже гучний металевий гуркіт. Не здивуюся, якщо в них є гранично допустимий рівень шуму на залізницях.

Звісно, поїзд під час руху видає звуки, але це тихий гул двигуна і шум вітру. На цьому – все. Навіть відверто старі поїзди метро, як, наприклад, на 10-й лінії в Парижі, йдуть тихо і рівно. Люди до цього звикли і сприймають як щось саме собою зрозуміле. Такі речі створюють кокон комфорту, і загалом тут немає нічого поганого, якби це не виливалося у щось тривожне. А багато справді важливих речей вже явно вкрилися нальотом імітації.

Ось простий приклад. Рідне місто чинного президента Макрона, приблизно третя година ночі. На той час публіка розходиться з численних ресторанчиків, і залишаються працювати лише нічні клуби. На вулицях практично немає ні людей, ні машин. І ось по вулиці з житловою забудовою мчить автомобіль швидкої допомоги чи якоїсь аварійної служби з увімкненими мигалками і ревінням сирени. Можливо, у них діє якась інструкція, згідно з якою кожен виїзд, не важливо коли, має виглядати саме таким чином. Але ж спочатку і маячки, і сирени було розроблено для того, щоб учасники дорожнього руху пропускали спеціальний транспорт. Якщо цих учасників немає, то навіщо весь цей цирк?