Вимикаємо світло окупованому Донбасу?

Авторка перекладу: Світлана

Багато хто запитував себе: чому ті ж самі Харків, Дніпро і Запоріжжя постійно перебувають під обстрілами, а їхня енергетика регулярно виводиться з ладу, і водночас на окупованій території Донбасу противник перебуває в відносному комфорті? Це запитання виглядає ще гострішим тому, що це – наші території, у нас є всі дані про інфраструктуру на цій території, що дозволяє конвертувати їх у цілевказівку з точністю до сантиметрів. Проте довгий час туди чомусь не заглядали добрі птахи. Причому до багатьох об’єктів можна дотягнутися цілим набором далекобійних засобів ураження, в тому числі РСЗВ, але цього не відбувалося.

Крім того, у наших фахівців, безумовно, є вичерпне уявлення про те, як функціонує енергопостачання окупованих територій, і тому добре відомі всі найбільш уразливі місця, удари по яких можуть знеструмити весь близький тил ворожого ударного угруповання. Воно зрозуміло, що військові мають автономні системи енергопостачання, але вони вимагають великої кількості пального та регулярних його постачань, що навантажує логістику та потребує облаштування великих пунктів перевалки бензину та дизеля. А ми знаємо, що це таке і наскільки воно вразливе. Очевидно, що наявність доступу до цивільної системи електропостачання надає набагато більшу стійкість усьому військовому угрупованню ворога і послаблює напругу логістичних ліній.

Плюс до того, навіть за часів адміністрації Джо Байдена удари ЗСУ по тимчасово окупованій території України практично не регламентувалися і їх можна було завдавати по всіх конвенційних цілях усіма доступними засобами ураження. Але, як було сказано вище, довгий час цього не відбувалося. Чому було саме так, важко сказати; напевно, для цього були якісь слушні міркування, бо якщо їх немає, то це має такий вигляд, який описано в диспозиції статей Кримінального кодексу України, починаючи зі 111-ї.

Але ось стало відомо про те, що дві ночі поспіль, нехай і наприкінці четвертого року війни, полетіло саме по тих ключових цілях, які й забезпечують хребет енергетики окупованої частини Донбасу. До війни такими були кілька теплових електростанцій, наприклад Старобешівська, Курахівська та Зуївська. Це відносно нові та цілком універсальні у плані пального електростанції, що можуть працювати як на місцевому вугіллі, так і на газі. І ось вони давали більшу частину генерації, яка потрібна регіону. Тільки тепер туди серйозно полетіло щось важке.

Минулої ночі прилетіло по Курахівській, а цієї ночі – по Зуївській ТЕС, і це відразу привело до благотворного ефекту. Цілі сегменти окупованої території поринули в тишу й темряву. Остання станція особливо цікава з низки причин, і одна з них уже історична. Понад 11 років тому всі українці дізналися назву невеликого населеного пункту Іловайськ, де наші військові зазнали великих втрат. Так от, усе це сталося тому, що наступ у районі Іловайська був такою собі художньою самодіяльністю імені бородатого олігарха, який перефарбував Україну в зелений колір. Тоді він вирішив відтиснути у Ахметова Зуївську ТЕС і за оголошену винагороду запропонував захопити її шляхом зухвалого кавалерійського наскоку. Відстань від Іловайська до цілі по прямій – кілометрів 15, а за хорошої погоди з Іловайська можна побачити трубу електростанції, яка має висоту Ейфелевої вежі.

Чим усе закінчилося – добре відомо, як відомо й те, що ні сам бородатий замовник, ні перегодований виконавець, який згодом став депутатом і знаменитим пожирачем креветок, не понесли жодного покарання. Але це вже – історія, а зараз до неї вписуються нові рядки. Ну, а логіка подій говорить про те, що виведення з ладу генеруючих потужностей у близькому тилу противника запізнилося щонайменше на кілька років, коли ЗСУ тільки отримали «Хаймарси». Але це якраз той випадок, коли краще пізніше, ніж ніколи.