Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
Пара коротких новин, які не стосуються війни безпосередньо, але їх можна об’єднати однією темою, а саме: «Кого ви, ****ь, навибирали». І для того щоб перейти до них, варто згадати, як влаштовано владу в Україні. За ідеєю, у нас – парламентсько-президентська республіка, де на першому місці стоїть парламент, без схвалення якого президент не може здійснювати низку своїх повноважень. Ба більше, законодавча влада здатна влаштувати такий фільтр його дій, що він просто з кожного питання буде змушений домовлятися з Верховною Радою.
Залишаючи за дужками низку нюансів, можна сказати про те, що в принципі це досить дієвий механізм взаємного врівноважування повноважень різних гілок та органів влади. Але тут є важливий нюанс, який і має забезпечувати цей баланс. Уся історія сучасної України так чи інакше мала в парламенті коаліцію, що складалася з різних політичних сил, які змушували враховувати їхні інтереси. Просто пригадаймо, що існував такий термін, як «спікеріада», коли парламентські фракції посилено шукали баланс як у парламенті, так і в майбутньому уряді, який ним формувався.
Між іншим, усі ті, хто вилив кілотонни ла*на на Пороха, висуваючи йому то одні, то інші звинувачення, навіть не увімкнули собі голову в тому плані, що в переважній більшості випадків критикували вони роботу виконавчої гілки влади, а саме – уряду. Так от, у Раді блок Пороха не був найбільшою фракцією, бо такою була партія Сєні. Відповідно, ця партія мала свого спікера, прем’єра – очільника виконавчої влади, і більшу частину міністрів.
Через те що за Конституцією президент України має дві конкретні сфери діяльності влади – оборону та закордонні справи, то лише цих міністрів він має право вносити на затвердження. Решта – справа парламенту. І не дивно, що «найжирнішу» посаду – міністра внутрішніх справ – було теж внесено і затверджено не Порохом. Простіше кажучи, Гройсман і Аваков не мали жодного стосунку до блоку Пороха, як і більшість міністрів. Але всіх собак вішали на нього.
Тепер мудрий «наріт» зламав цю схему повністю і остаточно, тому що і президент, і парламент, і уряд – це одне й те саме, і тому відповідальність за все, що відбувається всередині країни і на зовнішньополітичному фронті, а також на військовому фронті, – «заслуга» однієї й тієї самої групи осіб. І ні на кого більше цю відповідальність перекласти не можна, не можна її ні з ким і розділити.
Усе це сказано про верхні «ешелони» влади, але під ними вибудовуються відомчі вертикалі, і все те, що згодом сталося з поліцією, на яку ми всі так сподівалися, якраз було пов’язано з Аваковим і з тим, яких кадрів він призначив на місцях. І ось просто зараз ми спостерігали епопею з начальником Дарницького районного відділення поліції, який розікрав речові докази та змився. Спочатку були припущення, що його могли вбити у зв’язку з виконанням службових обов’язків, але потім він знайшовся в лісі недалеко від польського кордону, де, мабуть, чекав провідника, який мав перевести його на той бік. При цьому поліцейський влаштувався з комфортом – розбив небідний намет, запасся харчами, заготував грошей і чекав потрібного моменту.
(Далі буде)