Чеченський урок України (Частина 6)

Так закінчився ланцюг подій, відомий тепер під назвою «Перша Чеченська війна». Вже тоді стало зрозуміло, що якісь загальні правила не властиві російській армії загалом і російським військовим – зокрема. Крім наведених вище аспектів застосування тортур, позасудових страт, захоплення заручників та іншого, ця сентенція підтверджується ще одним, дуже показовим фактом. Усі загони збройних сил Ічкерії було укомплектовано озброєнням російського виробництва, крім засобів зв’язку, які були відверто поганими. Стрілецька, автоматична зброя, ствольна артилерія, міномети та інше просто купувалося у російських тиловиків. Справа дійшла до того, що російські офіцери працювали на замовлення. Вони постачали будь-який боєкомплект, будь-які комплектуючі і навіть новітні зразки спеціальної стрілецької зброї, яка ще не надійшла в елітні підрозділи спецназу.

Тобто чеченці справедливо вважали, що основною відмінністю цього воїнства є підлість. Чеченці добре вирахували ті мотиви, які рухають російськими військовими. Ними виявилися жадібність і потяг до тваринного і безмежного насильства. Хтось їхав по гроші, щоб не так заробити, як пограбувати і поторгувати армійським майном, але багато хто їхав з іншої причини. Вони тут могли реалізувати свої найхворобливіші фантазії про катування своїх жертв. Тому припинення бойових дій вивело цю погань із території Чечні. Але цим усе не скінчилося і не могло скінчитися.

ВТОРГНЕННЯ № 3

Останнє вторгнення військ рф до Чечні відбулося вже під керівництвом путіна, що входив тоді у найвищу владу. Йому дуже потрібна була ця війна, бо нічим іншим він не міг купити собі перше крісло. Але ця нова війна не мала права на програш, який спіткав керівництво рф у 1996 році. Тому треба було ввести її в певний формат помсти. Причому більшість громадян рф зітхнула з полегшенням після завершення війни, і її відновлення просто за бажанням будь-якої, навіть найвищої особи не мало б успіху у широких мас. Минула війна висвітлювалася з кількох сторін, і обиватель як мінімум розумів, що дров там наламали всі і мститися там нема за що. Тому путін зімітував вторгнення вглиб рф кількох терористичних груп, які влаштували низку терактів, зокрема вибухи житлових будинків у різних містах. Тут він влучив у ціль, публіка відчула напад ведмежої хвороби і, не припиняючи йти під себе, зажадала помститися. Ось це і треба було путіну.

Отже, знову було зібрано угруповання військ і почалася звична бійня, але вже з двома явними і суттєвими відмінностями. Перша з них – підкреслене ігнорування елементарних правил ведення бойових дій, де будь-який рух було просто нафаршировано складом воєнних злочинів. Грубо кажучи, було практично виключено вуличні бої та класичні варіанти зачистки населених пунктів. Тепер, якщо була підозра, що десь на них чекає збройний опір, населений пункт просто рівняли із землею авіацією та артилерією, які рясно застосовували заборонені касетні боєприпаси, фосфор і навіть вакуумні бомби. Тобто все це застосовувалося в населених пунктах.

Згодом ця тактика застосовувалася в Україні і особливо – в Сирії. Тобто місця воєнних дій змінюються, а почерк залишається колишнім і легко впізнаваним. Це ми чудово знаємо й бачимо. Але чеченці дуже швидко змінили тактику і перейшли в режим партизанської війни, де стрілянина по площах просто не має сенсу. Як викладали в академії генштабу, військовим шляхом неможливо перемогти у партизанській війні. Тоді було застосовано інший прийом, що виявився набагато небезпечнішим і результативнішим.

Для успішного застосування саме цього прийому путіну треба було рішуче зачистити ЗМІ, щоб довільно розвішувати ярлики «герой» та «терорист». Без цього – нічого не спрацювало б. Тобто він просто знищив будь-які залишки демократії в рф і після цього запустив принцип «Поділяй і володарюй». Частині чеченської еліти було зроблено пропозицію, від якої вона не змогла відмовитися. Воно включало прощення будь-яких, навіть наймерзенніших злочинів і навіть наступну героїзацію, а крім того, фантастичні суми відступних. Усе це пропонувалося за вірність особисто путіну.

Коротше кажучи, всупереч класику, який написав:

«Все мое», – сказало злато;

«Все мое», – сказал булат.

«Все куплю», – сказало злато;

«Все возьму», – сказал булат» –

тут останнє слово виявилося саме за жовтим металом. Військовим шляхом путіну не вдалося б досягти в Чечні того, що вийшло. Міжусобна боротьба виявилася набагато ефективнішою. Путін здобув той приз, якого так бажав, але для цього вбив демократію і, по суті, поставив росію в роль, яка в неї була у 17-му столітті, – москва платить данину Грозному.

Саме в цьому є урок для України. Путін платить представникам наших ЗМІ, політичним діячам і партіям для того, щоб вони влаштували те саме, що Кадиров у Чечні. Головна мета – зламати дух опору та боротьби за незалежність і територіальну цілісність України. Тому ми маємо врахувати урок Чечні та чітко розуміти таке. Всі, хто розповідає про громадянську війну, про «адіннарот», про війну олігархів, про «повернемо зброю на Київ», хто їздить на наради до окупантів нібито для обміну полоненими, якого так і немає, і подібні речі, які потрапляють у резонанс із кремлівськими байками, – вороги. Це не ті люди, на чию думку можна зважати і чиї бажання слід враховувати. Це ворог, який працює на свого господаря і отримує за це свій прибуток або сподівається на прибуток у разі приходу окупанта в його дім.

Зараз Крим і Лугандон чудово показують те, хто і який профіт від цього отримав, але показують уже тим, хто прокукурікав «Путінввіді». Це нехай вони на це дивляться, бо нам нічого не треба показувати і доводити, ми знаємо, хто наш друг, за якого будемо боротися, і хто наш ворог, проти якого будемо боротися. Просто чеченський урок – чудовий орієнтир для перевірки свого курсу та курсу людей навколо. Просто треба мати його на увазі. Як треба пам’ятати, що справжні чеченці воюють у наших лавах так, що у противника волосся у венах стає дибки. До речі, вони мають кревні претензії до зрадників свого народу, і коли надходить інформація про кадировців, у тил окупанта йде група фахівців з «художнього різьблення». Ці чудові люди приїхали з різних місць світу для того, щоб допомогти Україні, яка нехай і не повною мірою, але допомогла їм у їхній боротьбі. Тепер вони в наших лавах і, на жаль, так само гинуть, як і наші бійці. А тому – світла їм пам’ять та впевненість у тому, що дуже скоро ми зможемо потиснути руки нашим побратимам на Українсько-Ічкерійському кордоні.