Саме таке становище дозволило Штатам отримати статус «старшого брату», причому – не в тому смислі, як це буває у родині, а як воно тлумачиться у фільмах японського актора і режисера Такесі Кітано. Цей статус визнавали як друзі, так і вороги. Його визнавали і союзники, навіть бунтівна Франція, котра за повоєнний період не раз і не два виступала підбурювачем бунтів проти панівної і менторської ролі США. Будь-які гострі ситуації, які виникали у США, були забезпечені активною або пасивною, але підтримкою союзників. Ну а самі союзники узгоджували позиції по гострим питанням, які виникли відносно них самих з Вашингтоном і це здавалося чимось природнім і нормальним. Союзники знали, що за ними стоїть старший брат, який має важку палицю, з якою змушені рахуватися усі.
І от старший брат пішов. Хоча не так, він зʼїхав з глузду і тепер може піти просто так, без якоїсь вагомої причини. Він може не загнати мʼяча в лунку, у нього може зіпсуватися зачіска на чубі та і взагалі, йому може стати сумно і він ладен уткнути будь-що. Тобто, союзник ще є, але він щодня артикулює, що повністю втратив здоровий глузд, а відтак, і надійність. У питаннях безпеки не можна індиферентно спостерігати за такими речами, а треба терміново переформатовувати усі аспекти власної системи безпеки і цей процес вже рушив.
От просто зараз точаться різні балачки з приводу вступу України в НАТО. Але вже зрозуміло, що ця організація добігає логічного кінця. Штати вже анонсували відмову від своєї провідної ролі в організації, а це – перший крок на вихід і оскільки саме керівна роль Вашингтона цементувала НАТО, розпад цієї структури вже виглядає неминучим. То ж намагатися стрибнути на Титанік, який відходить від пірсу – марна справа. Крім того, країни ЄС вже узгодили фінансування грандіозної програми переозброєння, яка жодним чином не співвідноситься з НАТО.
А тим часом, йдуть консультації з приводу того, яким може бути суто європейський альянс, вже без США. Тобто, очевидне затухання діяльності НАТО, ще тримає дах над процесом створення нової безпекової структури і от у неї Україна має вступити будь що. І тут слід зазначити, що на цей момент ЗСУ є найчисельнішою і найбоєздатнійшою армією Європи. Отже, для нового альянсу Україна потрібна не менше, ніж альянс – Україні.
Але у сучасному світі питання безпеки не може розглядатися без ядерної складової. Цю тезу нема потреби розкривати і тому, просто переглянемо, що і як відбувається із союзниками США, які готуються залишитися без вже явно зіпсованої, ядерної парасолі Вашингтону. Ми вже торкалися цього питання стосовно Європи і на цей момент, концепції саме ядерної складової системи безпеки Старого континенту, вже наявні, але до вступу на свій пост нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, значного руху, в цьому напрямку, не відбудеться.
Сам Мерц вже не раз висловлювався в такому плані, що веде консультації з Францією і Великою Британією з тим, щоб мати уявлення про вирішення цього питання. Але в одному з інтервʼю, він сказав дещо цікаве. Так, у відповідь на публічну пропозицію президента Франції забезпечити Європу своєю ядерною парасолькою, він зауважив, що президент Макрон висловлює слушні речі, а от що як на майбутніх виборах до влади прийде Марін Ле Пен? І він має рацію, але така постановка питання натякає на те, що в Берліні розглядають можливість перейти до виготовлення власної ядерної зброї. І такі думки висловлюють люди з оточення Мерца, що вказує на те, що цей варіант, нехай ще не публічно, але вже розглядається як вірогідний.
(Далі буде)
Маючи стільки реакторів, що виробляють плутоній, родовище урану, величезний досвід розробки ракет різної дальності та чудовий науковий потенціал гріх скаржитися на долю. Потрібні лише політична воля та відмова від беззастережної дитячої віри у НАТО та ЄС.