Це потрібно було зробити рано чи пізно, бо в московській агломерації розташовано безліч об’єктів, які, безумовно, входять до банку цілей і які слід було уразити вже давно. Зокрема, це підприємства, які випускають ключові вузли та агрегати для крилатих і балістичних ракет, без продукції яких випуск готових виробів стане неможливим. Через те що важливість цих цілей і географія носять винятковий характер, то передбачається їх ультимативне прикриття всіма наявними засобами ППО.
Очевидно, що для того щоб їх дістати, доведеться використовувати багато засобів ураження з урахуванням того, що буде збито зенітними засобами ворога. Тому перш ніж планувати подібні удари, треба було обкатати низку важливих технологій і з’ясувати коефіцієнти та співвідношення в таких атаках. Адже всім зрозуміло, що на стадії планування слід оцінити, наскільки наявних сил і засобів достатньо для проведення конкретної операції. Не сумніваюся, що «у столі» у наших військових лежать десятки, а скоріше – сотні планів, які просто чекають свого часу з тим, щоб їх проведення стало можливим саме у плані співвідношення необхідного обсягу зусиль та результатів атаки.
Просто згадаймо, як відбувалося те, що поставило ворожі війська в тимчасово окупованому Криму в позу рака. Спочатку йшло планомірне випилювання ППО, і тільки після цього – полетіло в інші активи ворога… Принаймні, так це пояснюють наші військові, але вони зобов’язані це робити саме таким чином, а ми можемо порівняти ці заяви з іншими подіями і зробити свої припущення, вже трохи іншого змісту. Справді, чергові розповіді про таку послідовність подій виглядають дещо дивно, і ось чому.
Цілу низку гучних ударів, у тому числі – по штабу чорноморського флоту, пафосних кораблях та іншому, було завдано нашими Силами оборони задовго до того, як «прополювання» місцевої системи ППО дійшло до якогось критичного стану. Ба більше, якщо зробити ретроспективу ударів саме по Криму, то дуже швидко можна дійти висновку про те, що наші військові часто завдавали ударів по ППО ворога вже опційно, тобто залишком засобів, призначених для основної фази операції.
Усе це до того, що можливе подолання ППО ворога досягається насамперед якимись технологічними рішеннями і, звісно ж, мінімально допустимою кількістю засобів ураження, і тільки потім – за рахунок придушення зенітних можливостей противника. Такий висновок напрошується тому, що ураження ППО ворога проводиться повітряними засобами, а вона якраз і покликана відбивати атаки згори.
Простіше кажучи, якби «відчиняти двері» доводилося в тій послідовності, яка зазвичай наводиться, то виникла б маса труднощів. Той самий Ізраїль під час своєї першої атаки по Ірану використав наземні групи спецназу, які вирубали радари ППО, і тільки після цього пішли удари з повітря, які добивали пускові установки та інше.
А, між іншим, в Ірану ППО набагато слабша, ніж у лаптів. Також ми знаємо як мінімум про одну подібну операцію у виконанні спецназу ЗСУ, з висадкою диверсійної групи в районі Тарханкуту, де саме наземними силами вдалося вивести з ладу батарею С-400. Але більше нічого подібного начебто не було, і в інших місцях ППО виводилася з ладу лише повітряними засобами ураження.
(Далі буде)
Вот сейчас приедет адвокат дьявола под названием Трамп вместе со своим Витком и Зятьком и начнет уговаривать Украину сдаться.
Потому что видите ли маскалям вдруг стало больно и его дружбану путлеру тоже.
Аргументировать он это будет тем что путлер мол может кинуть ядерную бомбочьку.
Но тут возникает вопрос :
А куда он ее кинет ? Себе под ноги ?
Именно поэтому Украине не нужно вестись на эту всю муйню.