П’яте запитання не могло не виникнути. Напевно, багато хто чув пісню «Бувайте здорові, живіте багато, А ми вже поїдем до нашої хати». І так само багато хто чув: «Так будьте здоровы, Живите богато, А мы уезжаем До дома, до хаты». То чия це пісня – українська чи російська? На користь української каже те, що в російському варіанті вжито слова «хата» і «до дома» (звична форма – «домой»), а також далі в тексті – слова «чарка» і «шкварка».
Історія цієї пісні дещо несподівана. Вірш «Бывайце здаровы, жывiце багата…» у 1936 році написав білоруською мовою Адам Русак, на музику його поклав Ісаак Любан, і це стало піснею «Вясельнае віншаванне маладых». Міхаїл Ісаковський видав російською мовою переклад пісні як власний твір (на фото вгорі – видання 1949 року з виправленням автора пісні). Попри звернення автора з приводу привласнення авторства пісні, Ісаковський навів ім’я її справжнього автора лише у 1956 році у збірці своїх віршів, пісень та перекладів. На українських пісенних сайтах цю пісню українською мовою подають як білоруську народну пісню, автора перекладу/версії не вказано.
Зроблю два невеликі відступи від теми. Перший – гастрономічний: покажу ідею про «чарку» і «шкварку» трьома мовами. Російське меню, а також місце зберігання сала залишаю без коментарів:
Другий відступ – історичний. Із тогочасних реалій в оригінальному тексті (1936 рік) згадано тільки колгосп («калгас»): «У вашым калгасе Шырокае поле..». В українському тексті: «У вашому краю Широкеє поле…», згадки про колгосп нема. Російський текст теж містить два рядки про колгосп: «Как в вашем колхозе Широкое поле…». Проте, крім цього, в тексті є додатково згадка про бригаду (попри те, що це переклад): «Чтоб дружной работою Вашей бригады Все были довольны, Довольны и рады». І ще один стовпчик (наводиться не на всіх сайтах у цьому вірші), який іде після побажання молодятам дітей та після обіцянки їх відвідувати: «То просто заедем, А то – к октябринам Внесем караваи Да по две осьмины». І якщо октябрини можуть бути радянським замінником родин або хрестин (також я знаю про «звіздини»), то «две осьмины» потребують подальших пошуків. В українському тексті про короваї сказано більш загальним текстом: «Чи то на родини, Чи то на весілля, Возить короваї, Як сонечко, білі». Можливо, цей переклад зроблено пізніше, ніж було написано оригінал і зроблено переклад російською, тому він настільки «універсальний». А в оригінальному тексті стовпчика про короваї, октябрини та весілля нема.
Наступне запитання стосується вживання слова «бувай/бувайте»: чому замість нього при закінченні розмови (особливо телефонної) вживається слово «Давай!»? Якщо «Бувай!» можна сприйняти у статусі формули прощання (тільки з пропущеним другим компонентом «здоровий/здорові»), то який сенс вкладається у слово «Давай!» при прощанні? Я припускаю, що вирішальним чинником його поширення стала російська мова, але навіть так – що давати? Можливо, воно стало вживатися замість такого самого російського «Пока!», але навіщо була така заміна?
І ще одне запитання, відповідь на яке я частково знаю, тож може, комусь теж пригодиться. Що кажуть, коли йдуть на похорон і з нього? Дуже часто кажуть: «Добрий день, хоча який він добрий?» – або мовчки кивають головою, бо вітання зі словом «добрий» звучать дещо недоречно. Я знаю такі варіанти: коли заходять у дім, де сталося горе, або на поминальний обід, кажуть: «Здрастуйте!» або «Слава Богу!» (сенс цієї формули саме в цій ситуації мені не зрозумілий до кінця). Коли залишають місце події, теж кажуть: «Слава Богу!», – і у відповідь на цю конструкцію господарі кажуть: «Навіки слава!»
Отака історія на сьогодні. І щоб не завершувати на сумній ноті, завершу цю історію на святково-серйозній. У Мережі почали нагадувати, що до Різдва залишилося менше як два місяці. Чи чули ви російський варіант нашої колядки «Добрий вечір тобі, пане господарю!»? Москалі кілька років тому запустили її переклад своєю мовою, тож ідеї про «адіннарот» та «духовность» заграли новими барвами: «Вечер тебе добрый, Дорогой хозяин! Радуйся, ой радуйся, на Земле Сын Божий в ночь родился!» Якщо ви відчули, наскільки природно звучить наш текст і як російський текст підлаштовано під ритм колядки, – у вас є додаткові аргументи захищати своє, українське. Наше.
З приводу прощання “Давай”, на мою думку це скорочення від “Давай п’ять”- тобто рукостискання. Принаймі в моєму оточенні такє прощання з’явилось в підлітковому віці, коли почали як дорослі вітатись і прощатись рукостисканням.
Мені здається, “що давай” це суто кацапське, бо в їхньому йєзичії слабенько з імперативною (наказовою) формою дієслів: “прощаймося” — кац. “давай[тє] прощяться“, “зустріньмося” – кац. “давай[тє] встрєтімся“, “шануймося” — кац. “давайтє уважать друґ друґа” (хоча, хіба вони таке кажуть?). Це крім того, ща кацапське “давайкання” українській мові менш властиво в принципі: кац. “давай, налівай” – “бери, наливай”. А що мають на увазі кацапи, коли кажуть на прощання “Давай!” дівчині чи жінці, я навть не беруся уявляти.
Дякую, джуже цікаве дослідження!
> Слава Богу! – Навіки слава!
Я бачив на письмі “Слава Йсу!” (Ісусу) – “На віки віків!”
У поляків досі в костьольному вжитку набагато довша формула: “Niech będzie pochwalony Jezuz Chrystus” – “Na wieki wieków!”
“Слава Ісу!” — “Навіки слава Богу!” — стандартне вітання в горах у Карпатах (було, принаймні).
Duolingo дає “па-па” як прощання українською. Ніколи такого не чув.
А “цьомки-бомки” чули? Так прощаються, зокрема, з дітьми, інколи хлопці з дівчатами, щоби наживо не цілуватись, ніби віртуально, на відстані. А “па-па” чомусь полюбляють сучасні дівчата. Ші підказує, шо слово походить з європейських мов, наприклад, з польської мови (pa pa) або англійської (bye-bye), нібито так і є – у нас від польської, а в них від англійської.
“А “цьомки-бомки” чули?”
“цьомки” чув, “пока” дуже часто
“па-па” – ніколи не чув.
Здається, “па-па” це львівське (чи, ширше, в тих частинах, які довше були під польською окупацією), і доволі широко вживане.
Прощання співрозмовників однослівним закликом “Давай!” є скороченням, як на мене, таких, зокрема, варіантів повного заклику:
“Давай, клади трубку!”
“Давай, йдемо по своїх справах!”
“Давай закінчувати, багато роботи!”
“Давай, розходимося!”
“Давай прощатися!”
“Давай вже припиняємо говорити!”
тобто кожен співрозмовник сам неявно вкладає необхідний йому зміст щодо причини прощання, без його зайвого озвучення, що є: і демократично, і лаконічно, і навіть логічно!
Мені завжди здавалося, що побажання “давай” має своє підгрунтя від скороченого виразу “давай шуруй дальше”, або “давай в том же духє”. Щось подібне невловимо розуміється, але складно сформулювати. Ще більш яскравими барвами іскриться побажання дівчатам, які йдуть на побачення: “ну.. ти там.. давай….” В юності ми часто приколювались з цього словосполучення.
Ось у чому чарівність нашої мови, що можна різними формами вітань передати тонкощі свого стану: бажаєш поділитись хорошим настроєм – кажеш “Доброго ранку/дня/вечора/ночі”, а не хочеш – формально повідомляєш, що у мене сьогодні “добрий ранок/день/вечір”, а у вас як ся хочете. Колезі по роботі чи другу просто “Вітаю”. На печальних подіях просто схиляєш голову, на радісних – можна при обіймах наговорити купу приємностей. Так і живемо. Гарного всім вечора і тихої ночі.
Принаймні на Черкащині поширене вітання “Доброго здоров’я!”. Воно нейтральне щодо добрості дня, якщо порівнювати з “Добрий день!”.