Незвичний погляд. День української писемності та мови (Частина 1)

Авторка: Світлана

Сьогодні, 27 жовтня, в Україні відзначають День української писемності та мови. З цього приводу – кілька міркувань.

Напевно, вперше цей день ми відзначаємо на цьому сайті. За пропозицією шановного Anti-Colorados я спробувала викладати деякі свої думки і знахідки на тему, яка раніше не настільки була властива цьому сайту, – української мови. Я рада, що ця тематика знайшла своїх читачів. Тож що ми сьогодні відзначаємо і що в цьому цікавого?

Насамперед – про дату. Свято започатковано Указом Президента України у 1997 році, і до 2023 року воно припадало на 9 листопада. У 2023 році цей День перенесено на 27 жовтня. Причина – перехід на церковний календар за новим стилем і, відповідно, перенесення дати вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця, з яким це свято певним чином пов’язали. Звісно, залежність світського свята від церковного календаря – це суперечлива ідея, але плюсом тут може бути те, що хоча б так ми знатимемо ім’я цієї видатної людини. 

Отже, про Нестора. Чернець Києво-Печерського монастиря Нестор близько 1113 року уклав «Повість минулих літ» – найдавніше вітчизняне літописне зведення. Перша редакція пам’ятки до нас не дійшла, але вона відома за двома редакціями, одну з яких включено до літописів, датованих відповідно 1377 роком (Лаврентіївський літопис) та XV століттям (Радзивилівський літопис), а іншу включено до Іпатіївського літопису (близько 1425 року) та Хлєбніковського (Острозького) літопису XVI століття. 

«Повість» охоплює історію східного слов’янства від часів біблійного Ноя до початку XII століття. Найвідоміші місця Повісті – це легенда про утворення Києва – братів Кия, Щека, Хорива і сестру їхню Либідь, про відвідини Дніпра Святим Андрієм, коли він пророкував, що на цій горі буде місто велике і засяє тут благодать Божа. Наводжу цю історію про Андрія за уривком з Лаврентіївського списку, поданим у Хрестоматії з історії української мови X-XIII ст., яку уклав видатний мовознавець Василь Німчук:

Сподіваюся, що відважні читачі знайшли в цьому тексті знайомі слова (сучасні Петро, Андрій – щоправда, з літерою Ѿ (сучасна О) на початку), Київ, Синоп, Дніпро, Корсунь), відгадали скорочені слова, які стоять під титлами (благодать, церкви, богу, крест), та побачили слова з літерою Ѣ (ять), яка в українській мові поступово перейшла в І, а в російській – в Е (ДнѢпру, горѢ, березѢ).

Навколо авторства Нестора виникають суперечності з огляду на те, що «Повість» двічі редагували (у 1116 році та близько 1118 року), а його ім’я згадано тільки в одному зі списків – Хлєбніковському. І для того щоб відчути велич цієї праці – обсяг наведеної інформації та її кропітке написання, наводжу перші рядки саме цього списку, де згадано ім’я Нестора (список датовано 1560 роком за особливостями паперу):

Якщо передати це сучасною мовою, то в першому рядку червоними літерами написано заголовок: «ЛІТОПИС РУСЬКИЙ З БОГОМ ПОЧИНАЄМО». Другий рядок починається з високої (на кілька рядків) червоної літери (звідси російський вираз «с красной строки»): «Повісті минулих (временних) літ нестора чорноризця». Третій і четвертий рядки: «феодосієвого монастиря печерського. звідки (откуду) є пішла руська земля і хто в ній почав спершу (первое) княжити». П’ятий рядок: «і звідки (откоудоу) руська земля постала (стала есть)». Як бачимо, великих літер на початку власних назв нема, слова часто подаються без проміжків між ними. І наприкінці п’ятого рядка з великої червоної літери починається нове речення: «Се начнемь…».

(Далі буде)