Автор: Andriy Dar
Вітаю, шановні друзі, читачі і однодумці!
Вже майже рік я живу в Німеччині, і в мене склався погляд, який, можливо, пояснить причини інертності світової спільноти щодо кричущих проблем всього людства, на прикладі німецького суспільства.
Основна нині існуюча світова проблема: зло, брехня і лицемірство, яке покриває зло і брехню.
Зло почувається в безпеці і твориться далі, брехня робить чорне білим, а лицемірство змушує людей відвертати погляд від цих проблем.
Цей поступ йде всім світом, але я напишу тільки про Німеччину, у міру того, що я тут бачу.
Моя власна думка, можливо, занадто критична, але: толерантність панує над правдою. Цього не має бути, це критична помилка людства, яка може у майбутньому призвести до суспільств, показаних у фільмах Idiocracy та Don’t Look Up, а прямо зараз це вже привело до процвітання і панування агресивних диктатур у світі.
Занадто багато накопичилось інструментів для маніпулювання як окремими людьми, так і цілими суспільствами. Мені соромно дивитись, як безсовісні політикани маніпулюють людьми для задоволення своїх корисливих цілей.
У повсякденному житті це проявляється у дрібних ситуаціях: однобічні новини, цензура на соціальних платформах, уникання дискусій про непопулярні теми у будь-яких групах, та медіа, які подають тільки зручну, не конфліктну версію подій. В тому числі, про війну.
Все це ще й лягає на благодатний грунт, на німецький менталітет. Все, що нам розповідала радянська пропаганда про німців – це неправда. Німці завжди з інтересом і повагою ставляться до інших, і вони не дуже люблять ситуацію, звичайну, наприклад, для нас: бути віч-на-віч з малознайомою людиною. Німці воліють бути боком-до-боку, сидіти поруч, і дивитися в одному напрямі, а не один на одного, особливо з малознайомими людьми. Це дуже хороша риса, та вона створює підгрунтя для тої самої надмірної делікатності – коли зло має змогу скористатися довірою.
Що я можу сказати, друзі?
Через свідомість, чесність і готовність діяти можна зменшити небезпеку, яку створює байдужість, лицемірство і надмірна толерантність без правди.
Принаймні, небезпеку для самого себе, щоб не бути маніпульованим. Як кажуть у нашому суспільстві, не бути лохом.
Що я можу порадити німецькому суспільству? Наразі, мабуть, нічого.
Але, з часом, можливо, в мене з’являться думки.
Існують, звісно, загальні рекомендації:
1. Не ігнорувати реальність. Слід регулярно слідкувати за новинами, перевіряти і відфільтровувати джерела інформації, розвивати критичне мислення і не закривати очі на очевидні проблеми.
2. Не боятися обговорювати складні або непопулярні теми, навіть якщо вони викликають дискомфорт.
3. Навчатися аналізувати інформацію, використовувати відомі прийоми критичного мислення, відокремлювати факти від емоційних оцінок – особливо тоді, коли маніпуляціями намагаються тиснути на твої емоції, твоє сприйняття.
4. Робити власні дії. Навіть маленькі дії — поширення правдивої інформації, підтримка дискусій, чесність у спілкуванні — допомагають створювати культуру свідомості.
5. Підтримувати тих, хто потерпає від конфліктів. Соціальна активність і допомога безпосередньо впливають на людські долі і зменшують негативні наслідки байдужості.
Дякую за увагу, шановні. Буду радий дискусії в коментарях.
Порада для німців слушна. Але хіба це не порада для кожного? Хіба лише німці сидять у “теплій ванні”?
Звідки в Україні, де скоро як чотири роки точиться найкривавіша війна, 60% підтримки “альтернативного піаніста”? Адже навіть сліпому видно, що янелох і не збирався опиратися хуйлу. Все, що робилося після “озеленення” Неньки, було спрямовано на здачу нашої Держави балалайкам. І навіть серед військових, що гинуть виключно з вини совкових командирів у яких з під шинелі стирчить балалайка, підтримка “боневтіка” просто неймовірна.
Тому кожна при здоровому глузді людина має доносити правду, розвінчувати міфи та заохочувати думати.
З повагою, Фішер.
…зло, брехня і лицемірство, яке покриває зло і брехню…
…зменшити небезпеку, яку створює байдужість…
“Не бойся врагов. В худшем случае они могут теебя убить.
Не бойся друзей. В худшем случае они могут тебя предать.
Бойся равнодушных! Ибо с их молчаливого согласия процветают на земле предательство и убийство” (с) (Приписывается Бруно Ясенскому)
В общем и целом согласен с Andriy Dar.
Кроме вопроса о толерантности. Andriy Dar очевидно путает толерантность с политкорректностью…
Толерантность – это система допусков (инженеры-механики знают, что это такое).
И все дело в значениях этих допусков. А без самих допусков (толерансов) – никак…
Если допуски слишком жесткие – механическая система начнет скрипеть, заедать и в конце концов остановится. (Пример – совок).
Если допуски слишком свободны – детали системы начнут болтаться, как г. в проруби и в конце-концов система развалится.
“Политкорректноть” – изобретение левых, скорее даже ультралевых. По сути своей – то же лицемерие и ханжество. Ну ладно, нельзя называть черных – черными. Хорошо, будем называть их афроамериканцами. Даже черный “мерседес” назовем “мерседесом” афроамериканского цвета! Но тогда и белых надо называть “евроамериканцами”, а белый “форд” – фордом евроамериканского цвета!
Хотя, после неудачной попытки внедрения “мультикультуризма” (все та же политкорректность!) Европа уже не такая уж и белая!
Но что такое мультикультуризм? – Это множество культур.
А как тогда назвать попытку совмещения культуры и бескультурья, культуры и бешенства “беШенцев”? Политкорректность пока еще не позволяет не только придумать для этого свой термин, но и говорить и даже думать об этом!
И это тот самый случай, когда значения необходимых допусков (толерансов) настолько свободны, что система начинает разбалтываться и вот-вот развалится.
Но ведь не толерантность виновата, а политкорректность, установившая негодные допуски!
“pan_futiy :
16 Жовтня, 2025 о 1:21 pm
…зло, брехня і лицемірство, яке покриває зло і брехню…
…зменшити небезпеку, яку створює байдужість…
“Не бойся врагов. В худшем случае они могут теебя убить.
Не бойся друзей. В худшем случае они могут тебя предать.
Бойся равнодушных! Ибо с их молчаливого согласия процветают на земле предательство и убийство” (с) (Приписывается Бруно Ясенскому)”
“Політкоррєктность” дійсно є результатом байдужості і небажання критично мислити.
Fisher :
16 Жовтня, 2025 о 1:55 pm
“Політкоррєктность” дійсно є результатом байдужості і небажання критично мислити.
Полагаю, тут надо говорить не о нежелании, а о неумении критически мыслить.
И, скорее, “политкорректность” – следствие неравнодушного желания защитить слабых, помочь бедным, обездоленным, угнетенным. Но из-за неумения мыслить получилось как в той пословице: “заставь дурака богу молиться – он и лоб расшибет”. Что они и делают со всей пролетарской ненавистью…
Шановний pan_futiy, радий Вас бачити.
Я, скоріш за все, не бачу всього, що відбувається в Німеччині.
Можливо, тому, що я знаходжуся в “теплій ванні”, на курсах німецької мови, де мої сокурсники – здебільшого активні, апріорі, небайдужі люди. І українці, і з інших країн. З усіма ними можна найти доброзичливий контакт.
На мой взгляд поликорректность – это нежелание обидеть кого-то ни чем, даже горькой правдой. Под это дело и придумываются новые термины, якобы не запятнанные какими-то актами обиды. Такой подход вроде бы разумен – не называть жиробасов жиробасами, ведь это ж обидно, но при этом теряется и поучительная составляющая, когда подобный индивид под насмешками всётаки решает избавиться от лишнего веса, что в целом приносит только пользу.
Но если нельзя обзываться, то и проявление агрессии тоже выходит – недопустимо. Вроде как хорошо – все друг к другу учтивы и почтительны, в школах детей учат не проявлять агрессию, не защищаться, а бежать к взрослым, проявлять ту самую толерантность к возможным обидчикам – не стукнуть по шее совочком того, кто хочет забрать твою игрушку, а отдать её и потом упрашивать вернуть. Активно проявлять эмоции, а не руководствоваться знаниями и здравым смыслом. Отсюда же рождается запрет на сопротивление и во взрослом возрасте – ни в коем случае не перечить террористу, делать всё что он скажет, умолять о пощаде и не более того. Побочный эффект подобного воспитания – атрофия критического мышления, что самым положительным образом сказывается на продажах всевозможной продукции. Впарить через рекламу новую безделушку эмоциональным просточкам гораздо проще, чем думающим людям, склонным искать обман в щедрых рекламных предложениях. А там, где есть финансовый интерес, будет и лоббирование. В итоге получившееся общество стало беззащитным перед злонамеренным внедрением деструктивных посылов, завёрнутых в обёртку миролюбия.
> в школах детей учат не проявлять агрессию, не защищаться,
Е, секундочку. Це Ви самі придумали? Звісно, там починають вчити з того, щоби запобігати агресії як такій (власне толерантність), а потім того, як розв’язувати конфлікти й відстоювати свої межі без бійки. І як факультативи вчать і фізичного самозахисту. Можливо, пан Андрій Дар уточнить.
Добро має вміти захищати себе, так. Не нападати, бо перестане бути добром, і вміти захищатись, інакше просто перестане бути.
Ну то есть вы никогда не слышали о “Run, Hide, Fight”? Да-да, конечно, везде только и учат как молить о пощаде.
У меня такое впечатление, что у многих выходцев из совка мнение сложилось еще из совковой пропаганды о “Загнивающем Западе”.
> Ну ладно, нельзя называть черных – черными. Хорошо, будем называть их афроамериканцами. Даже черный “мерседес” назовем “мерседесом” афроамериканского цвета! Но тогда и белых надо называть “евроамериканцами”, а белый “форд” – фордом евроамериканского цвета!
А Європарламент от щойно ухвалив проєкт щодо заборони використовувати назви “стейк”, “ковбаса” тощо у найменуваннях вегетаріанських симуляцій м’ясних продуктів. Непоганий початок. Можливо, колись дійде й до заборони людям з гомогаметними статевими хромосомами називатися чоловіком, а з гетерогаметними — жінкою…
Olexa :
16 Жовтня, 2025 о 4:14 pm
… колись дійде й до заборони людям з гомогаметними статевими хромосомами називатися чоловіком, а з гетерогаметними — жінкою…
Дык уже! Для удобства гомосекуальных пар уже предложено в документах вместо “отец” и “мать” писать “родитель №1” и “родитель №2” … для всех!!
Ви неуважно прочитали. Жінки гомогаметні, а чоловіки — гетерогаметні.
Вот смотрите, негров называют афроамериканцами. Афронемцами, афроукраинцами или афрофранцузами как-то не называют. Даже афромексиканцами или афроканадцми не называют. Не задумывались почему?
Рассказываю вкратце – именно в США в некоторые времена слово “нигер” приобрело уничижительно-презрительное значение. Вот его со временем и приравняли к ругательству. Вот например в русском некоторые слова признаны ругательствами и запрещены к использованию в общественных местах, причем некоторые из этих слов имеют вполне себе приличное изначальное значение.
Я даже не буду далеко ходить. Представьте себе что русские вас массово называют “бандеровцем”. Между собой мы таким названием гордимся, но наверняка у вас бы возникло желание этим самым русским лицо слегка подправить битой.
Кстати, Андрей, очень интересное наблюдение – действительно, там, где оскорбляют и дискриминируют – приходится вводить ограничения.
Где нет проблем – там меньше ограничений.
Ведите себя по-человечески, и получайте бонусы от общества.
Старый анекдот;”Едет в автобусе мама с дочкой лет 7 и девочка говорит
-Мам смотри какой лысый дядька зашел!
Мама отвечает
-Тише ,не надо так громко,а то он услышит.
На что девочка резонно спрашивает
-А он, что до сих пор не знает,что лысый?”
То есть негроидная раса есть,а негров нет,большинство террористов-фанатиков мусульмане,но ислам-религия мира,финансовый Олимп в руках десятка богатейших фамилий с историей в 500-700 лет,но “все люди равны от рождения”,Китай загадил экологию Азии и Африки,но в Европе надо задушить производство надежных и дешевых бензиновых авто и так везде….Манипуляция словами для выгоды и подмена понятий для получения власти .
“Моя власна думка, можливо, занадто критична, але: толерантність панує над правдою.” Саме так і в США! Так що нічого критичного.
Ігорю, в мене є побоювання, що саме висловлювання, що толерантність панує над правдою, є нетолерантним. %)
Можливо, справа в тому, що добро має бути “з кулаками”? Принаймні, з інформаційними.
Але це справа самого добра. І якщо українці в Німеччині, уявімо, почуваються, що толерантність до кацапів у Німеччині завелика (як на Ваш досвід, до речі?), то це справа в першу чергу українців, а не німців, доносити свою правду?
Українці проявляють себе в Німеччині, так.
А щодо росіян – тут, в Німеччині, багато тих, хто справді проти війни. Ті, хто за війну – всі поголовно залишилися там.
В мене тут є друг, росіянин, руський, Антон.
З перших днів широкомасштабного вторгнення, він виходив на протести проти війни, відсидів там за це в місцевій кутузці, потім втік від російської мобілізації, нині він тут, в Німеччині, політичний біженець.
Це просто як приклад. Не можу сказати, як в середньому.
> Через свідомість, чесність і готовність діяти можна зменшити небезпеку, яку створює байдужість, лицемірство і надмірна толерантність без правди.
> Що я можу порадити німецькому суспільству?
Знаєте, в Німеччині тіньова економіка — близько 11 %, а в Україні — 30 %, в Німеччини Індекс верховенства права 0,83 (з 1,00), а в України — 0,49. Свідомість, чесність? Лицемірство?
Чи не здається Вам, що нам, українцям, варто свої поради німецькому суспільству, і свій менторський тон, запхати собі в одне місце? І поцікавитися, чого ми могли би навчитися?
Шановний Olexa, вітаю.
Тут питання, яке ми обговорюємо, не зовсім про економіку.
Але, можливо, справді є такий зв’язок, між рівнем правди, толерантністю, і економічним процвітанням. Про це варто подумати.
Перше, що мені приходить в голову, це Майдани в Україні…
> Тут питання, яке ми обговорюємо, не зовсім про економіку.
> Але, можливо, справді є такий зв’язок, між рівнем правди, толерантністю, і економічним процвітанням. Про це варто подумати.
На мою думку, ці економічні й правові показники є наслідком відповідного рівня свідомості й чесності з одного боку, й лицемірності з іншого. Жоден “патер” не прилітає з неба, і не насаджує верховенство права, і, як наслідок, економічне процвітання, несвідомому, безчесному й лицемірному суспільству. Верховенство права повинно йти зсередини суспільства. Інакше це не працює, українці в курсі.
> Перше, що мені приходить в голову, це Майдани в Україні…
І що Ви про них думаєте? Я от думаю, що той факт, що пасіонарній меншості доводиться виходити на Майдани, щоби переломити ухвалені в цілому демократичним шляхом рішення несвідомої, безчесної й лицемірної більшості, є показником того, що українцям є чого повчитися в тих, хто розбудовує в себе адекватні держави без Майданів. А Ви як думаєте?
Я можу порівняти, як живуть німці й українці.
Німці завжди фанатично дотримуються правил. Це великий плюс, але в ньому ховається й маленькій мінус – якщо ситуація відбувається не зовсім за правилами, німець іноді просто не буде нічого робити – щоб не порушити, можливо, ті правила, про які він ще не знає, і не попасти на штраф.
В них все вже впорядковано, існує демократія, і, головне, вони в більшості своїй справді самосвідомі, приблизно як-от люди, що вийшли на Майдан. В Німеччині, наскільки я бачу, таких людей справді більшість, тому в них нема проблеми достукатися до своєї влади, і тому нема потреби в Майданах.
В Україні… Ви самі кажете, більшість людей справді були політично несвідомі, їх думки не лежали в сфері абстрактних понять: справедливості, порядку, державності…
Нинішня боротьба за виживання це змінила.
Схоже, одного року в Німеччині замало, щоби відчути нюанси. Або може залежати від розміру населеного пункту. Чи наявності або відсутності досвіду життя під комуняками в ньому (оссі-вессі).
Німці не дотримуються правил фанатично. Ви бачили такі таблички на світлофорах? https://sulzbacher-anzeiger.de/2022/02/22/fussgaenger-sahen-rot/ Ви бачили ненавантажені вулиці без пішохідних переходів взагалі? Німці використовують здоровий глузд. Німці використовують правило “розумій правила, щоби вміти правильно їх розширити”. Причому “правильно” — це в сенсі як би воно мало би бути в даному конкретному випадку, якщо й на цей випадок треба було би зробити правило. Німці переходять вулиці на червоне світло, якщо здоровий глузд каже, що машин немає однозначно, а якщо натиснути кнопку й дочекатися зеленого, то, можливо, доведеться затримати машини, які на той час під’їдуть. Німці переходять вулиці не пішохідними переходами (навіть якщо вони на вулиці є), якщо здоровий глузд це схвалює. Німці не користуються вказівниками поворотів, якщо немає кому реагувати на той вказівник повороту в певній ситуації. Німці практикують їзду без квитків, і сплату штрафів замість цього. Так, німці попрописували в себе дуже багато правил, дуже докладних, дуже продуманих, але вони не дотримуються їх фанатично.
На противагу до цього, українці використовують правила в режимі “знайди дірку в правилах, щоби на…жухати ближнього свого, державу, сісти сракою на голову ближньому своєму, і не бути притягненим”. То що, будемо вчити німців?
> Нинішня боротьба за виживання це змінила.
Що ж, хочеться вірити.
Олексо, так, менше року, і в одному невеликому містечку на заході Німеччини.
Звісно, що мої враження дуже суб’єктивні, часо- та місцезалежні.
Фанатично – я маю на увазі, для них не проблема спрацювати замість поліції, сфотографувавши порушення. Особливо, щодо неправильного паркування. Як я бачу, вони, справді, не фанатіють на правилах при переході вулиці (в моєму невеликому містечку), водії, також, часто вважають за честь пригальмувати і пропустити пішохода. Таке мені дуже подобається.
Щодо їзди без квитків – мабуть, ні. Плата за проїзд на місяць по всіх автобусах у всіх містах Німеччині, а також в усіх електричках між ними – всього 58 Євро. Причому, німецька електричка – помітно комфортніше рейсового українського потяга.
Заходячи в автобус, всі показують цей проїздний, або купляють у водія квиток. Можно жульничать – але, по моїм спостереженням, це позорні поодинокі випадки. Та й 58 євро на місяць, і подорожуй на ці гроші по всій Німеччині – то просто не варте того, щоб не платити.
> Фанатично – я маю на увазі, для них не проблема спрацювати замість поліції, сфотографувавши порушення. Особливо, щодо неправильного паркування.
А, он Ви про що. Дякую, що підняли цей аспект. За всі розвинені країни не розписуватимуся, але так точно не лише в Німеччині. Я ніколи не загострював на цьому увагу в країнах, в яких бував, але, наприклад, чув те саме від вихідця з совка у Норвегії (його це також дивувало, якщо не дратувало).
Механіка тут, наскільки я розумію, така. Німеччина (якщо ми про неї), за формою державного устрою, — федеративна республіка. Не “республіка”, як Україна, а без лицемірства — республіка. Цей термін походить від латинського словосполучення res publica — “справа громади”, або “спільна справа”. Отже, свідомі, чесні й готові діяти громадяни встановлюють у своїй громаді такі місця паркування, які мають сенс. Якщо десь паркування не дозволено, то це, швидше за все, продиктовано здоровим глуздом: там виїзд з чийогось двору, чи інакше не проїде сміттєвоз, чи пожежна драбина не зможе під’їхати до будинку й врятувати людей, чи автобус на тісному перехресті не зможе вивернути. І свідомі й чесні громадяни, звісно, самі дотримуються режиму паркування, який самі й встановили. А якщо якась потвора стає так, що ставить під загрозу зручність чи навіть життя (у випадку місць під’їзду пожежного транспорту) інших, то як ще має реагувати адекватна людина?
Але от в українців від цього стається розрив шаблона. Бо в українців держава — не “спільна справа”, а предмет для грабунку, з усіх боків, і з боку тих, хто влаштувався в самому державному аппараті, й з боку тих, хто поза ним. І те, що Ви описали, для українців є однією з найаморальніших речей, і має назву “стукачєство”, пан anti-colorados не дасть збрехати. В українців “спільна справа” — це обкрадання всіх і всього, до чого вдається дотягнутися.
Можливо, Ви думаєте, що те, що я описав вище — утопія? Ні. Крім мовного іспиту, Ви ще складатимете іспит “Життя в Німеччині” (“Leben in Deutschland”) і Вас там змусять вивчити, наприклад, що таке громадянська ініціатива (Bürgerinitiative), коли Вам слід її застосовувати, як проводити демонстрації тощо.
Між іншим, в Україні громадяни теж мають деякі механізми зворотного зв’язку чи то впливу на бюрократію. Просто це ж цікавитися треба, хто відповідає за контроль стану дорожньої інфраструктури (спойлер: 102, поліція), які існують граничні терміни усунення пошкоджень доріг залежно від розміру пошкодження та класу дороги, за яких умов можливо вимагати термінової евакуації припаркованих з порушеннями автівок (спойлер: якщо автівка суттєво перешкоджає дорожньому руху), які існують канали звернення громадян до міської адміністрації тощо, і використовувати відповідні механізми (та сама готовність діяти). Звісно, простіше буркнути “от, Кличко [замінити потрібним] такий-сякий, добре хоч я податки не плачу”, чи написати це в соцмережах і зібрати гнівних вподобайок, замість вийняти телефона з кишені, набрати 102, й сказати, що світлофор на перехресті такої-то й такої-то вулиць не працює, чи, якщо проблема складніша, дійти до компа, і зробити звернення на 1551.gov.ua [замінити відповідним для свого міста]. Але ж це ж заморочуватися треба.
От колега Fisher в коментарях під однією з наступних статей писав про «втекти з України до розвинених країн. Бо там “всьо харашо”.» та «на заході місцеві громадяни важко працювали, створюючи “рай”.». Вони не працювали вони постійно над цим працюють. Інакше “харашо” не буває.
Олексо, все абсолютно так, як Ви написали, дякую Вам (чи тобі?).
І щодо України, і щодо Німеччини, все в точку.
Зараз постараюсь частково виправдати українців: в нас не прийнятно було, ще за радянщини, і досі немає, звички бути відповідальним, нема навички звертатися по 15-51 чи 102. Таку звичку треба або розвивати в собі самому (для більшості людей це складно), та/або держава, суспільні організації, мають рекламувати такий спосіб життя – небайдужий, проактивний, дієвий. Буквально формувати у людей правильні навички.
Формується це, пропагується в Україні? Ні.
А має пропагуватися – не тільки горизонтально, а й зверху вниз, з державного рівня.
Олексо, було б цікаво, якби в написали свої думки в окрему статтю.
Дуже цікаво.
Толерантность – понятие весьма серьезное. Лично в моем понимании она как раз совпадает с инженерным понятием “допуски”. Шаблон дает некоторые представления об этих допусках: размер детали “проходной”-“непроходной”. В заданном диапазоне механизм работать будет, если выйти за допуски – механизм работать не будет.
Мультикультуризм есть практически в любом обществе, кроме самых упоротых. Почему он существует? Есть запрос общества. но есть и пределы свободы – свобода и права члена общества заканчиваются там. где есть права и свободы другого члена общества. Точка!
Есть еще интересы общества и государства.
Неоднократно от водителей слышал слова: “езжу, как считаю нужным”. Я им говорю: “БТР тебе навстречу!”. В современной Украине никому не надо пояснять, что такое БТР.
Так и со всеми желающими создать в чужой стране свой “халифат”, “русский мир” и так далее. Хочешь жить в таком своем обществе – чемодан-вокзал и живи в свое удовольствие.
Якщо говорити про термінологію.
Толерантність, в людських відносинах – це вміння спокійно та доброзичливо відноситися до особливостей інших людей. І не тільки. Якщо люди в біді, допомагати їм.
Бо тільки доброзичливо й співчутливо поцокати язиком, то мало.
Але, толерантність іноді плутають з всетерпимістю, з готовністю миритися з БУДЬ-ЯКИМИ особливостями. Це вже, вибачте, та міра, де вона перестає бути розумною, і переходить в потакання.
Ні?
Кстати о немецкой “толерантности”. Вот то что вы видите сейчас – это результат совсем недавней “нетолерантности”, которую все это время нещадно давили. Но маятник он на то и маятник. Он не просто _может_ качнуться, он обязательно это сделает.
Андрію, так, тут є протиріччя, яке принципово неможливо повністю усунути, воно завжди буде.
Сформулював його вперше Поппер, процитую:
Парадокс толерантності (Popper)
Якщо суспільство повністю толерантне, воно ризикує дати свободу нетолерантним ідеям, які потім можуть знищити саму толерантність.
Тобто, безмежна толерантність до нетолерантності може призвести до зникнення толерантності.
Формулювання Поппера:
„Unlimited tolerance must lead to the disappearance of tolerance. If we extend unlimited tolerance even to those who are intolerant, if we are not prepared to defend a tolerant society against the onslaught of the intolerant, then the tolerant will be destroyed, and tolerance with them.“
🔹 Ключова ідея
Толерантність не обов’язково означає безмежне прийняття всього, включно з тим, що загрожує самим основам толерантності.
Іноді щоб захистити толерантне суспільство, потрібно бути нетолерантним до нетолерантності.
Це і створює той парадокс: захищаючи толерантність, ти проявляєш обмежену нетолерантність.
🔹 Приклад
Демократичне суспільство дозволяє свободу слова всім, але не дозволяє групам, що прагнуть насильницьким шляхом зруйнувати демократію, повністю діяти без обмежень.
💡 Простими словами:
«Щоб толерантність вижила, іноді доводиться бути нетолерантним до тих, хто хоче її знищити».
Я не можу бачити все – але з того, що я зараз бачу, можу сказати, що ситуація в цьому плані зараз під хорошим, позитивним контролем.
Німці й це питання також вирішують фундаментально й всебічно. Як системотехнік, я можу сказати – в цій системі наразі є баланс, всебічність, і хороші зворотні зв’язки.
Вітаю Андрію. Мені по сімейним обставинам місяць назад знадобилось виїхати заради лікування. Тепер я в Великобританії з сім’єю. То перше, що вразило, то щире бажання від англійців допомогти (Спонсори так би середнього класу. Викладач історії, політики та ІТ-ник в бухгалтерії). Одночасно тримають дистанцію, що б не порушити особистий простір, як фізичний так і психологічний. Доброзичливі, врівноважені та щасливі. Як раз переїзд співпав з вступом в дію двостороннього договору про взаємоспівробітництво Великобританії та України.. Приїзд Трампа. Та запуск спільного проекту, використання ШІ в управлінні бойовими діями з реальним полігоном, війна України-Рфії. Тому для мене це стало проявом багаторівневої толерантності в “кулаками”.
Віталій, мені дуже приємно Вас чути і бачити, що Ви в доброму настрої.
Я страшенно радий за тебе, що в тебе тепер так.
“Одночасно тримають дистанцію, що б не порушити особистий простір, як фізичний так і психологічний. Доброзичливі, врівноважені та щасливі.” – в мене таке ж враження в цілому про німців.
ШІ….. В мене визріває тема про нього, я назву цю статтю: Людство та ШІ: спільне майбутнє.
Наразі актуальний військовий ШІ, та перспективи набагато ширші.
Важлива і актуальна тема. В ці бурхливі часи світоглядних криз важливо задавати питання – хто ми, куди і як? Та шукати і знаходити відповіді. Маю свою концептуальне бачення про причини змін, що грунтується на розвитку свідомості людства, вмінню використовувати енергію та інформацію. Можливо, в цей раз адмін не заблокує повідомлення з емайл – vitalibor 🙂 а далі gmail. На зв’язку. Натхнення.