Уперше опубліковано: 07.09.2017
Авторка перекладу: Світлана
Уже досить давно стало зрозуміло, що будує путін та його весела команда, а згодом він сам публічно це озвучив методом «від зворотного». Путін заявив, що розвал совка став найбільшою трагедією сучасності. Відразу після цього виник мем «Яку країну про*рали!». Власне, путін на всі ці трильйони нафтодоларів намагався вибудувати квазісовок із деякими новаціями. Вони полягали в тому, що за совка лідери держави та панівна еліта не вдарялися в нестримне збагачення і не вкладали накрадене в різні фінансові інструменти потенційного противника, а для путіна це – правильний хід. Саме в цій частині він вирішив відступити від правил совка, зате іншу частину, в плані становища і стану населення країни, він вирішив відновити за образом і подобою імперії, що спочила в Бозі.
Путін справедливо вирішив, що спочатку треба все населення привести до спільного та найпростішого знаменника. Воно має відповідати визначенню «охлос», або бидло. На це пішов певний час, але не так багато, як здавалося на початку. Телевізору майже без зусиль вдалося привчити публіку спочатку до тупоголових шоу, розбавлених тупоголовим, урогенітальним рівнем КВНів, петросянів, задорнових і цілого ряду нових «зірок» типу Мартиросяна, Галустяна та інших. Більше часу зайняв процес вичавлювання тієї частини населення, на яку це промивання мозку не подіяло. І ось коли ця частина росіян виїхала, не маючи можливості дихати липким смородом, залишилася публіка, якою легко керувати простими бінарними методами: «батіг і пряник», «хліб та видовища». Коли все було готове, то це населення легко сприйняло думку про чудове минуле совка та необхідність його відновлення.
Але нинішня православно-совкова парадигма цікава тим, що вся вона ґрунтується або на прямому плагіаті, або на його трохи перероблених версіях. Усе, за що не візьмись, – запозичено. Назву «росія» і ту історію допетровських часів, яку зараз там сприймають як єдино правильну, придумали німецькі фахівці на замовлення Петра І. Православ’я – імпортна релігія, сам текст його засадничих постулатів вказує на те, що ні росії, ні росіян усе це не стосується зовсім. Совковий фундамент теж створили іноземці Маркс і Енгельс, і так – за що не візьмись.
Якщо скласти певний список явищ, подій чи речей, визнаних фундаментом нинішньої конструкції росії, та спробувати знайти коріння кожного наведеного пункту, то виявиться, що нічого або майже нічого власне російського немає, як нема, наприклад, російської кухні. Все виявиться безсовісно привласненим і перелицьованим на новий лад. Навіть матрьошки виявляться чужими.
Утім, деякі речі більше ніхто у світі не робив і навряд чи колись зробить. Причому ці речі лежать далеко осторонь того, що зазвичай піднімається на прапори, з чим носилися в совку і що з ностальгією згадують сьогодні.
Наприклад, одним із найбільших і найвагоміших символів совка є космічна програма. Досі згадують перший супутник, першого космонавта і той самий місяцехід, сенсу в якому майже ніхто не бачив ще в ті далекі часи. Проте якщо залишити осторонь пропаганду, ситуація виглядає простішою та практичнішою. Космічні програми США та совка було засновано на тому, що вдалося захопити окупаційним військам у Німеччині. Штати собі потягли більше «мізків» у вигляді інженерів та конструкторів, вивезених із поваленої Німеччини в рамках програми «Скріпка», а совок захопив готові вироби, вузли та агрегати, креслення і якусь кількість персоналу з ракетних виробництв. Але обидві сторони стали розвивати саме німецькі розробки, і їхньою головною метою було створення ракети, здатної донести до території противника ядерний заряд.
Якщо випробування ядерного пристрою фіксувалося миттєво, шляхом реєстрації сейсмічних хвиль, то успіхи ракетної галузі були більш тонким питанням. Американці, маючи головного конструктора ракет Рейху Вернера фон Брауна, успішно рухалися в цьому напрямі, а совок змушений був наочно показувати, що вже має власний засіб доставки, щоб заявити про паритет у цій галузі. Тому перший супутник був муляжем ядерного пристрою та був забезпечений лише радіомаяком, щоб американці могли зафіксувати об’єкт на орбіті. Приблизно таке саме навантаження було і у пілотованого польоту. Справа в тому, що фон Браун мав у розробці керований апарат із космонавтом-камікадзе на борту. Така ракета призначалася для атаки США, і пілот мав коригувати кінцеву фазу польоту ракети, щоб точно уразити ціль. Тож політ Гагаріна став натяком Штатам про те, що совок уже може не просто доставити ядерний заряд до цілі у Штатах, а й доставити його точно. Не дивно, що загін космонавтів формувався виключно з військових льотчиків, а дослідницькі космічні місії, навіть куці, з’явилися набагато пізніше і були прикриттям основної військової програми.
З Місяцем – та сама епопея. Ніякої особливої наукової і тим більше – комерційної мети польотів на Місяць не було. Спочатку планувалося, що на Місяці можна розмістити ракетні комплекси для «зброї відплати», недоступні для ураження штатними засобами. Обидві сторони мали свої види на Місяць, і обидві розробляли саме таке використання супутника Землі. Вважалося, що наявність ракетно-ядерної зброї на Місяці завжди натякала б противнику про те, що все знищити не вдасться, а з Місяця прилетить відплата.
Тож Космос був дуже сумнівним прапором як за його походженням, так і за цілями. Особливої гордості там не може бути взагалі. Це все одно, що пишатися вибухами термоядерних бомб, бо вони дають багато світла й тепла у високих широтах, а тому білим ведмедям та оленям буде затишніше й тепліше.
Але не все втрачено, і совок таки мав щось таке, чого ніхто не зміг повторити і навіть з жахом дізнається, що таке може бути взагалі.
(Далі буде)