У того ж Гальдера знаходимо спростування теорії Суворова про те, що Сталін хотів приховати масштаби свого прикордонного угруповання військ. Це важко назвати якось інакше, бо якщо таке завдання справді стояло, то виконано воно було дуже погано. 20 червня у щоденнику Гальдера вміщено таблицю з приблизним розкладом сил на кордоні. Кожен може її роздивитися самостійно, а ми наведемо підсумкові цифри. Німеччина виділила для проведення операції «Барбаросса» 141 з’єднання дивізійного складу, РСЧА, в європейській частині, а фактично – біля кордонів, куди не увійшло все те, що стояло на Кавказі, Далекому Сході та інших глухих місцях, – 213 з’єднань дивізійного складу.
Як потім з’ясувалося, німецький Генштаб не знав і не міг знати про кількість дивізій, які москва формувала прямо перед початком військових дій і які тільки висувалися до місць зосередження. В будь-якому випадку, там чудово розуміли, що не мають бажаного співвідношення 3:1, і просто не повинні були наважитися на наступ, бо це було самогубство. Але через день почався наймасштабніший у сучасній історії наступ.
При цьому ми тепер знаємо два ключові моменти. Німецькі військові були в курсі того, що загальна чисельність військ противника перевищує чисельність їхніх військ і вони не мають необхідної переваги для початку наступальних дій. Другий момент: у москві уважно стежили за всіма пересуваннями німецьких військ і чудово розуміли, коли ті вийшли на стан повного бойового розгортання і коли вони стали здатні почати наступальні дії, але навіть у цей момент війська мали жорсткі вказівки – «Стояти і не провокувати». Щось подібне інколи прослизає у спогадах фронтовиків, і вони це називали зрадою.
І справді, у перші десять днів війни було розстріляно низку великих воєначальників, на яких повісили всіх собак, чим непрямо підтвердили наявність зради, і її було вплетено в той джгут хибних теорій, які називалися: раптовість, неготовність і технічна відсталість. Зрада скріпила всю цю конструкцію, і вона стоїть у цьому вигляді й досі.
Закінчуючи цю передостанню частину, ми хочемо звернути увагу читачів на поширені фрази, які написано в дослідженнях і які звучать у фільмах: найбільша кількість втрат припадає на 1941 рік, а в 1941 році – на початок воєнних дій. У перші дні, тижні та місяці совок поставив абсолютні рекорди із втрат убитими, пораненими, полоненими і особливо – зниклими безвісти. Остання категорія – найбільш показова. Так от, сукупні втрати совка в перші дні ніхто до ладу навіть озвучити не може, але практично все прикордонне угруповання військ, понад два мільйони осіб, вибуло за тією чи іншою графою втрат. Грубо кажучи, та підготовлена і вимуштрувана червона армія, яка «всіх сильніша» і «якщо завтра в похід», згинула біля кордонів, але зробила це не зовсім так, як заведено розповідати. А ось Вермахт скрупульозно порахував свої втрати станом на 30 червня, і Гальдер наводить їх не просто так, а порівняно з іншими кампаніями, проведеними Вермахтом, із розподілом на категорії втрат:
«З 22.6 по 30.6 наші втрати становлять 41 087 осіб = 1,64% особового складу (за чисельності військ, що дорівнює 2,5 мільйона осіб). Убито: 524 офіцери та 8 362 унтер-офіцери і рядові. Поранено: 966 офіцерів та 28 528 унтер-офіцерів та рядових. Втрати офіцерського складу стосовно загальних втрат: поранено – 3,3% (кампанія на Заході – 3,1%), убито – 6,2% (кампанія на Заході – 4,85%), зникло безвісти – 1,5% (кампанія на Заході – 2%)».
Це втрати за вісім днів боїв, коли спостерігався масовий драп. Але ж хтось вивів із ладу ці 40 тисяч солдатів Вермахту! За зведеннями, що надходили з фронту, не скрізь, але в окремих місцях було зафіксовано запеклі бої, які давали окремі дивізії та корпуси. Найважча м’ясорубка виявилася під Бродами – Дубном – Рівним, де розігралася найбільша танкова битва всіх часів. Тисячі танків рубалися майже цілий тиждень. Це якраз і був той фланговий удар, про який ми писали вище. Але з різних причин він видихнувся, і величезна маса бронетехніки виявилася просто покинутою, без пального та боєприпасів.
У своїх мемуарах Жуков оминав увагою цей захід, хоча це була його робота. Навіть потрапивши в оточення під Білостоком, угруповання відчайдушно билося, і було кілька моментів, коли майже вдалося вирватися просто через смугу танкової групи Гудеріана. Зрештою, невеликій групі військ таки вдалося вийти з оточення, але більшу її частину було знищено, як було знищено й іншу групу дивізій, що завдала досить відчутної шкоди з району Пінських боліт.
Але найголовніше не це. Засобами технічної розвідки було встановлено, що централізоване управління військами не втрачено і здійснюється з москви. Це не стосувалося частин, що потрапили в оточення, проте війська отримували вказівки, проводили маневри і перегрупування. Це не був суцільний і безпросвітний драп. Мало того, виявилася дуже перебільшеною думка про те, що всю авіацію РСЧА було знищено на прикордонних аеродромах. Це – метафора. У небі розгорнулися справжні баталії, але вони виявилися так само фатальними для червоної армії.
Із усього цього вимальовується картина, що найзапекліші бої в перші години та дні війни відбувалися в місцях, де було втрачено зв’язок із центром, і навпаки. Цю плутанину заведено списувати на фатальні директиви № 2 про те, щоб не піддаватися на провокації, а потім – № 3, яка наказувала переходити в контрнаступ. За Суворовим і його послідовниками, директива № 3 якраз і була основною установкою для переходу в наступ, але її дали занадто пізно. Сперечатися з цим немає сенсу, бо так воно і є, але ключ катастрофи все ж таки не в ній, а в директиві № 2, яка прямо вказує на причини катастрофи, просто ми цього не хочемо бачити.
(Далі буде)