ПРИЧИНИ
Отже, ми відкинули джерела, які кілька разів змінювали позиції з ключових питань, і як багато хто до нас, дійшли висновку про те, що офіційна совкова версія подій початкового етапу війни не просто хибна, а шкідлива, бо навмисно фальсифікувалася. Подальші версії виявилися діаметрально протилежними: від повної небоєздатності військ, бо ті втомилися від тиранії, до версії про те, що війська мали високі кондиції, але готувалися вони лише до наступальної війни. Перша версія справедлива для пізніших етапів війни, коли вже стало відомо про жахливі людські втрати, про втрачені території і коли життя всіх жителів совка, крім невеликого керівного прошарку, стало просто страшним. Тоді виникли сумніви в мудрості партії та уряду і в тому, куди ті ведуть країну. Не дивно, що на окупованих територіях у багатьох випадках люди стали жити краще. А трохи згодом чудові воєначальники типу Жукова запропонували брати сім’ї військових у заручники. Така пропозиція надійшла від цього діяча, коли він прибув до Ленінграда для стабілізації ситуації. Це не додало бажання воювати. Але всі подібні речі були трохи згодом. А за день до цього у військах ситуація була дещо інша: «Броня крепка и танки наши быстры!»
Друга версія говорить про те, що війська було заточено виключно на наступальні дії і до оборони зовсім не підготовлено, а Гітлер зіграв на випередження. Ця версія справді найближче підійшла до того, що було насправді, але не цілком пояснює масштаб подальшої катастрофи.
Тут важливо розуміти, що про оборону справді не було мови і совковий опис перших годин війни дає кілька змазаних епізодів того, що деякі воєначальники на свій страх і ризик спробували перевести довірені їм війська хоч у якийсь режим оборони. Це стосується командувача флоту, який привів довірені йому флотські бази в бойову готовність, і саме сили флоту дали першу рішучу відсіч авіації противника. Але всі інші війська перебували в демонстративно розхолодженому стані. Усім відома епопея з відпустками та звільненнями особового складу 21–22 червня та інші речі, яких ніяк не роблять, коли йдуть перегони на випередження противника. Вони йшли, але не біля кордону. Десь у тилу мчали літерні ешелони з військами, а ще далі – нові хвилі військ лише вантажилися в ешелони. Відбувалося титанічне перекидання військ, але все це було трохи далі. А біля кордону була підкреслена демонстрація благодушності.
Після початку бойових дій на кількох дуже важливих напрямках відбувалися речі, які ніхто до ладу не взявся пояснити. Ми вже докладно описували те, скільки військ стояло у самому Бресті й навколо нього. Їх було достатньо для того, щоб влаштувати там противникові криваву лазню, а збройний опір чинила лише частина гарнізону Брестської фортеці. Вже о 7 годині ранку передові частини Вермахту доповіли про те, що місто зайнято і контакту з противником немає. Приблизно те саме відбувалося і на північ звідти. 24 червня частини Вермахту увійшли в Каунас і виявили, що всі ключові об’єкти міста контролюють сили місцевої оборони, і бої зав’язалися лише біля кордону і згодом – набагато глибше. А дані аеророзвідки показували, що з району Каунаса та Шяуляя на схід ідуть ешелони з військами й технікою. Виникла дивна ситуація, коли бої біля кордону закінчувалися і кількадесят кілометрів вдавалося пройти без бою. Приблизно так сталося і з Брестом.
Усі ці дива відбувалися в перші дні, і пояснити їх втратою управління навряд чи можливо. Це сталося трохи згодом. Грубо кажучи, прикордонні райони, насичені військами, показали дві прямо протилежні тенденції. Одні якось вступили в бій без особливих успіхів, бо велика маса військ відскочила на кілька десятків кілометрів від кордону. У совковій мемуаристиці часто зустрічається опис того, як червоноармійців, що потрапили в оточення, у тому числі в Брестській фортеці, підбадьорювали відважні командири тим, що треба протриматися до підходу основних сил, які так і не прийшли.
Між іншим, спочатку маневр відведення частини військ від кордону навряд чи проводився хаотично. З тієї ж Литви війська не драпали пішки, а йшли не кудись, а на фінський кордон, де спробували розпочати наступ. Тобто такий невеликий відскок все ж таки був частиною плану. Справді, 150-тисячне угруповання РСЧА в самому Бресті й навколо нього просто не могло бездарно драпанути, навіть не прийнявши бою, проте через три години після початку наступу в місті та в передмістях уже нікого не було, і німецькі війська стикалися тільки з місцевим населенням, що ще вчора спостерігало у місті штаби: 28-го стрілецького корпусу 4-ї армії; 6-ї та 42-ї стрілецьких дивізій цього корпусу; 22-ї танкової дивізії 14-го механізованого корпусу.
Може, когось влаштовує пояснення на кшталт такого: увечері 21 червня ці штаби ще були набиті генералами, полковниками та офіцерами нижчих рангів, довкола стояли їхні війська з танками, артилерією та всім іншим, а до 7 години ранку наступного дня біля штабів бродили лише голуби та сусідські кішки.
Ба більше, якщо спиратися на опис подальших подій, які дають німецькі джерела, ці самі війська досить щільно вв’язувалися в бої, а білостоцьке угруповання військ, що потрапило в перший великий котел, загинуло не просто так. Війська помотали нерви німецьким військовим. І пізніше було приблизно те саме. Біля кордону, на перевантажених аеродромах, було знищено не всю авіацію. У перші дні війни в небі таки відбувалися потужні повітряні бої. Достатньо згадати, що аси РСЧА вивели рахунок повітряних перемог на десятки, тоді як аси Люфтваффе мали сотні збитих літаків противника. Більшість цієї статистики – червень-липень 1941 року.
(Далі буде)