Отже, всі німецькі воєначальники верхнього рівня не мали сумнівів у тому, що план вторгнення на територію совка – реальний захід. Усім було зрозуміло, що питання вирішено і пішов хронометраж дій, пов’язаних із перекиданням військ, підготовкою необхідних сил і засобів, і це можна було спостерігати в динаміці. Будь-який агент совкової розвідки, який мав доступ хоча б до однієї великої залізничної магістралі, що веде до кордону совка, міг просто рахувати військові ешелони, і цього було б достатньо для того, щоб зробити висновок про підготовку наступу. Мало того, сам план «Барбаросса» майже миттєво пішов до москви, де став предметом ретельного вивчення найвищим військово-політичним керівництвом країни, і, як результат, було проведено командно-штабні ігри під егідою генерального штабу, де відпрацьовувалися дії саме в рамках плану «Барбаросса». Між іншим, Жуков згадував про цей епізод у своїх мемуарах і щось таке написав про те, що Вермахт повторив один із тих варіантів, який програвався в ході штабних навчань. Насправді метою навчань і було опрацювання можливих варіантів розвитку плану «Барбаросса».
Отже, сам план операції був відомий Сталіну ще за сім місяців до початку його реалізації. Крім того, будь-який подібний план має не тільки карти зі стрілками і позначками армій та з’єднань, а й таблиці розрахунку дій збройних сил до дня початку операції, а потім – після її початку, умовно кажучи від -100 до 0 і далі +100 днів. При цьому до початку збройного зіткнення в місця зосередження перекидається особовий склад, техніка, озброєння, боєприпаси та інше. Знаючи алгоритм зосередження, можна було приблизно вирахувати ту дату, коли війська буде розгорнуто в бойові порядки й забезпечено всім необхідним для початку бойових дій. І такі дані йшли до москви широким потоком. Тобто там не просто знали про наявність самого плану, а й знали, що, куди і коли має прибути. Це що завгодно, тільки не раптовість.
Що найбільше вражає у викладі подій червня 1941 року начальником Генштабу Вермахту фельдмаршалом Гальдером – спокій. З самого початку місяця він рутинно фіксує прибуття тих чи інших з’єднань до кордону совка і зазначає лише, що все йде за планом, жодних особливих відхилень від графіка розгортання військ не спостерігається. Його навіть більше цікавлять події в Північній Африці, Іраку та Сирії, страйк французьких шахтарів у Ліллі, кондиції італійської армії, що воює в Африці, а також він розмірковує про оптимальність конфігурацій африканських колоній. Докладному аналізу піддаються військові постачання США до Англії та інші речі. Найцікавіший момент, який був у центрі уваги Гальдера, – Японія. На відміну від усталеної думки, його не дуже цікавила можливість відкриття Японією другого фронту проти совка. Його більше цікавило питання про те, щоб Японія, не дай боже, не зчепилася зі Штатами! Це його турбувало найбільше. Ще на початку червня 1941 року він передбачав наслідки початку війни проти Штатів і виявився правий. Але жодної паніки щодо того, щоб встигнути організувати удар, випередивши удар Сталіна, – нема. Підкреслюю: начальник Генерального штабу не вносить жодних коректив у строки операції, все йде штатно.
Ще більший подив викликає його майже байдуже ставлення до того, що румунські війська, обіцяні маршалом Антонеску для участі в поході проти совка, сигналізують про вихід на бойову готовність лише до першої декади липня. Також без ажіотажу обговорюється вкрай повільне формування іспанського експедиційного корпусу, який уже точно не встигне до початку бойових дій. Дуже докладно обговорюється підготовка та склад фінських військ, виділених Маннергеймом для російської кампанії. Ведуться переговори про те, як і коли можуть взяти участь у бойових діях з’єднання угорської армії.
Із того, що Гальдер зазначав у своєму щоденнику, випливають два несподівані висновки. Вермахт саме перед початком вторгнення на територію совка без особливого ентузіазму ставився до участі військ союзників в операціях. Єдиний виняток – Фінляндія, перед якою Німеччина опинилася в боргу за 1939 рік, а тому туди було перекинуто піхотну дивізію, підпорядковану особисто Маннергейму, для посилення фінських військ. Причому ініціатива і масштаб ведення бойових дій саме фінською армією залишався на совісті Маннергейма.
Другий висновок ще більш приголомшливий. Практично всі союзники Німеччини були обізнані з планами майбутнього вторгнення Вермахту в совок. Нехай без подробиць, але вони знали про сам факт вторгнення і про приблизний час його початку. Причому румуни прямо говорили, що не встигають до початку операції, а підтягнуться в перших числах липня, що вони й зробили. Тобто навіть румуни знали, що до перших днів липня операція вже йтиме.
У цьому сенсі говорити про цілковиту таємність «Барбаросси» просто неможливо. Інформація про це йшла не струмочками, а повноводним потоком, і москва знала не лише про сам план, а й, звісно ж, про динаміку його підготовки.
Є поширений міф про те, що Ріхард Зорге та інші інформатори кремля надавали суперечливі відомості щодо того, коли Німеччина планує напасти на совок, а тому Сталін і найвище військово-політичне керівництво країни було збито з пантелику і вже просто не вірило в донесення подібного характеру. Навіть наводять знамениту резолюцію Сталіна, де він написав матюками, куди слід послати ці джерела, назвавши їх провокаторами. Насправді він мав рацію, але зовсім не в тому сенсі, в якому це заведено розуміти.
Зовнішня розвідка совка мала достатньо інформаторів, які надавали набагато цінніші дані, ніж те, що нібито почув Зорге. Вони надавали динаміку руху військ до кордонів совка і те, які саме війська пройшли і куди. Маршал Шапошников та його оперативний відділ за цими даними самі могли все розрахувати, і для цього їм не потрібен як агент найвищий чин СС або Люфтваффе. Кілька стрілочників, які стоять у потрібних місцях, дадуть набагато об’єктивнішу інформацію. Віктор Суворов досить яскраво показав, як збирається подібна інформація, і вона у кремлі була. Тут головним було навіть не конкретна дата початку бойових дій, а закінчення бойового розгортання військ.
Згідно з записами Гальдера, сигнал «Дортмунд», що означав початок бойових дій, Генштаб отримав 20 червня, а у війська він пішов 21 червня. Це означає, що все було готове та розгорнуте в зазначених місцях, і ця готовність була вже до 20 червня. Зрозуміло, що передача цього сигналу Вермахту була тільки після рапорту про готовність його отримати, і жоден Зорге не міг знати напевне, коли це станеться, – він міг знати тільки приблизну дату готовності військ отримати наказ на наступ. Тому всі історії з таємними агентами, які називають ту чи іншу дату початку операції, не мають сенсу в принципі. Начальник Генштабу Вермахту дізнався її увечері 20 червня, то який Зорге чи Леман могли знати її раніше? Хіба що вони отримали ці відомості особисто від фюрера, і навіть він отримав вікно для цього наказу тільки після рапорту про повну готовність військ. А от уже 21 червня, коли наказ про наступ пішов у війська, перебіжчики справді назвали реальну дату й час початку операції. Тобто всі ці шпигунські історії – частина операції прикриття, метою якої було приховування справжнього стану речей. А він був таким, що Сталін знав про те, коли Вермахт одержав це вікно.
Ось тепер ми повністю покінчили з раптовістю і торкнемося ще одного важливого питання, яке стало наріжним каменем у теорії Віктора Суворова і який нас не надто переконав, перш ніж викладемо свою версію, в яку вкладаються всі або майже всі дивні події цього періоду війни.
(Далі буде)