Про логіку повітряних ударів (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Удари ворога по тилових містах України почалися в перший день широкомасштабного вторгнення і, між іншим, у перші ж години прилетіло й по низці аеропортів, наприклад, у Дніпрі. А тепер уже немає аеропорту «Жуляни» у Києві. Звісно, все це буде відновлено, але зараз ідеться не про це. Саме тоді ворог не міг щось розповідати про те, що в тому ж аеропорту Дніпра були якісь військові цілі. А відтоді, аж до цієї ночі, він б’є по наших містах, і особливо сильно прилетіло по Запоріжжю.

Усе це до того, що деякі пустоголові організми пишуть про те, що лапті валять по містах у відповідь на наші удари по їхніх тилах. Так от, подібне можуть писати або психічно хворі люди, або агентура лаптів. Хоча, можливо, таке пишуть і самі лапті, прикидаючись українцями. Таких листів, і подібних до них, на пошту приходить вагон і маленький візочок. Для них я маю що сказати.

Ваші листи, як і спроби залишати коментарі, світяться, як неонова реклама. По-перше, тест смердить машинним перекладом, а по-друге, і на пошті, і на сайті я бачу IP адресата, і там є вся інформація про локацію відправника та про його інтернет-провайдера. Тож заощаджуйте свій час і вивчайте українську. У вас вибір невеликий: або вивчати українську, або китайську, але, думаю, другий варіант вас гріє більше. Але повернімося до нашої теми.

Практично півтора року ми не мали змоги завдавати далеких ударів взагалі. З далекого в нас було близько сотні ракет «Точка-У» та поодинокі зразки експериментальних ракет. Все це полетіло на ближні тили на окупованій території. Коли почали заходити перші далекобійні засоби тактичного та оперативного рівня, все це було відвантажено виключно по окупованих територіях. Якщо хтось забув, Штати довгий час забороняли нам бити їхньою зброєю по території федерації. А слідом за ними таку саму заборону наклали і європейські партнери.

Але весь цей час по наших містах та критичній інфраструктурі регулярно летіли ворожі ракети, а згодом – і дрони. Тож залежність тут зовсім інша. Це ми валимо у відповідь, і, між іншим, у нас є набагато довший рахунок до ворога за те, що він уже наробив. Просто одна деталь: ми ще жодного разу не розвалили їхнього аеропорту. Навіть у Бєлгороді, хоча його лапті постійно використовують виключно у військових цілях.

Спочатку вони його закрили для комерційного використання, а тепер його й закривати не потрібно, тому що Бєлгород перетворився на місто-примару, і не тільки тому, що ЗСУ валять по військових цілях, якими там просто кишить, а й тому, що їхні власні ракети падають на житлові будинки, і приховати це не вдається, бо ті ж ракети від «Панцира» просто неможливо сплутати з чимось іще. Крім того, їхні літаки буквально засіяли Бєлгородську область і сам обласний центр важкими авіабомбами, які через день нештатно сходять з пілонів літаків.

Ці факти вже задокументовано, бо на місці події знаходять фрагменти ракет, у тому числі крилатих, самі ракети і бомби, що не розірвалися, і судячи з того, що ці інциденти перевалили за десяток, а потім – за сотню і тепер, напевно, – за тисячу, місцевому населенню стало зрозуміло, що нічого не зміниться. А за таких розкладів треба збирати речі й кудись їхати. У результаті аеропорт «Бєлгород» як теоретично, так і практично перетворився на авіабазу противника, тому що жодних інших функцій він не виконує. Проте по ньому жодного разу не прилетіло так, щоб склалася будівля аеровокзалу. А як тепер усім зрозуміло, із цим узагалі немає жодних проблем.

(Далі буде)