Про себе, Еяля та Україну (Частина 3)

Тут слід зазначити, що коли мова зайшла про цей епізод боротьби Еяля з окупантами, у журналіста просто перехопило подих, і він так оцінив свій стан у цей момент: «Оповідання Еяля Ісраелі про найбільше його досягнення в Херсоні звучало настільки фантастично, що я повірив у його реальність тільки тоді, коли побачив сухі рядки листа офіцерів СБУ». Скажімо так, якби будь-хто з нас почув цю розповідь від живої людини, яка сидить перед вами, у вас була б така сама реакція, настільки все це виглядало неймовірно і було пов’язане з тими подіями, які увійшли у вашу пам’ять на все життя.

«На четвертий день окупації міста, російські війська рвалися з Херсона далі на північ і захід, щоб одразу захопити Миколаїв та Одесу (найважливіший порт) на плечах у українських військ, які відступали. Падіння цих великих обласних центрів та відрізання України від Чорного моря могло обвалити всю країну та припинити історію незалежної України.

«Для продовження наступу росія сконцентрувала авіацію та іншу військову техніку на аеродромі Чорнобаївка біля околиці Херсона. Далі цитую документ СБУ: «Еяль Ісраелі 7 березня 2022 року за завданням Управління СБУ в Херсонській області взяв активну участь у розвідці ворожої військової техніки на аеродромі поблизу Чорнобаївки. Для проведення агентурно-бойового заходу разом з двома волонтерами визначив багатоповерхову будівлю на околиці міста Херсон, дах якої дозволяв вести спостереження за технікою ворога. При потраплянні на покрівлю будинку Е.Ісраелі усунув перешкоду у фізичному доступі до неї (голова будинкового комітету і її чоловік у категоричній формі були проти і намагалися не допустити їх на дах). Наодинці потрапивши нагору, іноземець проліз на край даху (щоб не потрапляти в поле зору спостерігачів ворога) та з використанням власного професійного фотоапарата з телеоб’єктивом зробив чіткі фотографії російських вертольотів та місця їх зосередження. Отримані дані було негайно передано в СБУ, і того ж дня ракетно-артилерійськими підрозділами Збройних Сил України було виконано вогневе ураження 49-ти вертольотів, іншої бойової техніки та живої сили ворога».

Потім точні українські удари по аеродрому Чорнобаївки повторювалися багато разів. Провідні світові канали новин – CNN і Reuters – показували кадри з авіаційною технікою росії, що горить у Чорнобаївці. Знищені 49 бойових вертольотів – це цілий авіаційний полк росії, який повинен був посилити наступ російської армії для захоплення Південної України. Без підтримки з повітря цей наступ незабаром захлинувся і зупинився. Миколаїв та Одесу було врятовано, вони залишилися українськими».

А після звільнення Херсона Еяль стикнувся з нашими огидними чинушами, які здатні отруїти що завгодно й кого завгодно. Не буду описувати саме цей шматок життя Еяля, але зрештою після довгих поневірянь він таки опинився в лавах нашої розвідки. Людина особисто зробила набагато більше, ніж табун зелених чиновників або протирачів штанів з великими зірками, та незважаючи на це, він пройшов через жорна зеленої бюрократії.

Це при тому, що на його підтримку виступили всі ті офіцери спецслужб і ЗСУ, які особисто працювали з ним і точно знають про його внесок у нашу спільну справу. Мабуть, власникам Версалів під Києвом, особистих автосалонів з останніми моделями суперкарів та кросівками з вартістю пристойного розвідувального дрона ці історії – ніж гострий. При цьому вони ж мають родичів у спецслужбах та інших структурах федерації, а за будь-якої зручної нагоди демонструють теплі обійми з лаптями.

Ба більше, подані документи на оформлення громадянства України та бойові нагороди, що пішли на Банкову, дуже швидко опинилися в москві. Звідти дипломатичними каналами було висловлено «фе» Ізраїлю, а вже після цього Еяль мав нудну і неприємну розмову в посольстві Ізраїлю. Йому стало зрозуміло, що документи пройшли по всіх ворожих руках і що на Банковій – справжня кротівня. На його телефон і телефон його мами, яка живе в Ізраїлі, посипалися погрози та образи. І ось попри все це, «немолодий громадянин Ізраїлю, який так і не став громадянином України і не отримав від неї жодної державної нагороди, воює за незалежність української держави на передній лінії фронту, захищаючи дружину і дочку». Ну, а сам Еяль із цього приводу каже таке: «Я поки не думаю, що повернуся в Ізраїль. Незважаючи на те що я трохи злюся на Україну, я люблю Україну».

Це до того, що довелося не раз читати і слухати про те, що виїхав тому, що не бачить перспектив для України, що підла влада зробила все, щоб випхати з України… Ще раз: не буду засуджувати нікого, але просто зазначу, що виправдати себе можна в чому завгодно і скільки завгодно. Ця справа настільки проста, що тут навіть напружуватись немає потреби. Здорові мужики, які у свята одягали вишиванки та докоряли комусь за суржик, тепер уже й забули, що таке Україна, хоча деякі в далекому зарубіжжі ще й заробляють на її іміджі. Це – їхнє право, і ніхто їх за це не засуджує, бо таке явище – не новина.

При цьому мені абсолютно зрозуміле прагнення людей рухатися світом і відкривати для себе нові місця, де можна жити і де саме для такої людини буде максимально комфортно. Ба більше, я і для себе не виключаю такої можливості – десь пожити біля океану, щоб із кафе на набережній спостерігати хвилі та писати щось зовсім інше… Але як юристу мені відоме положення, згідно з яким залишення когось у безпорадному стані і без допомоги чи спроби допомогти є злочином. Саме тому мені зрозуміло, що зараз, коли Україну намагається вбити зовнішній ворог, а внутрішній – влаштовує саботаж, залишати її в такому стані я не можу і не хочу.

Ну, і ще раз повернуся до Еяля – єврея, який народився в Ізраїлі, натерпівся від зеленої влади більше, ніж будь-хто з тих, хто виїхав: він побував у такій ситуації, що тим, хто виїхав під час війни, таке навіть у кошмарах не снилося, та все ж таки каже: «Я люблю Україну». Так от, і я люблю Україну, і тому питання не в тому, щоб виїхати, а щоб повернутися. Так це бачу я і не претендую на правильність цього погляду, ба більше, я нікому не нав’язую своєї оцінки, але цей погляд – мій, і так воно й буде.