Убитий сарказм (Частина 1)

ʼІз серії: «Проти ночі»

Іноді ловлю себе на думці про те, що всі ми вже досить далеко розійшлися з лаптями у світосприйнятті. Навіть попри те, що у нас є маса підкаліберної вати та іншої гидоти, все одно. І річ не тільки й не стільки в тому, що ми змінилися, а в тому, що незворотні зміни відбуваються в курнику саме на рівні світосприйняття. Часто у них вилазять якісь новини, абсолютно дикого характеру і ми їх обігруємо у вигляді стьобу, начебто розуміючи, що був якийсь поодинокий випадок або чиясь дурна ініціатива, яка ніколи не стане чимось масовим, просто за рахунок своєї абсурдності. Власне кажучи, так діяла совкова преса, коли публікувала статті з рубрики «Їхні звичаї».

Загалом це — старі і добре відомі прийоми, коли увага публіки концентрується на чомусь одному, можливо, не характерному для суб’єкта, але це вже не важливо. Начебто то і не відверта брехня, але просто поодинокий факт був піднесений так, щоб створювалося враження чогось масштабного. Таке робилося для того, щоб підтримувати образ ворога у власного населення, щоб населення противника звертало увагу на викладений факт і теж перебільшувало його масштаб, або це робилося для того, щоб відволікти увагу від власних проблем.

За прикладами немає потреби влаштовувати далекі походи. Просто сьогодні це можна спостерігати в США, коли вся увага уряду і лояльної йому преси утилізована на вбивстві ультраправого активіста, який відомий у вузьких колах ультраправих. З цього зробили якусь вселенську подію, а Додік — мамою присягнувся, що знайде вбивці персонажа, хоч би де ті були. А фокус тут у тому, що тиражуючи такі заяви Трампа, і преса, і споживачі інформації, точно знають, що особисто Додік нікого шукати не буде, оскільки у нього — інші важливі заняття — фотосесії, гольф, укладання прекрасного чуба, врешті-решт. Тобто, якщо прямо прочитати те, що він написав, то виявиться, що це — чергова брехня і звеличування себе, як і годиться нарцису.

Ну а увага відволікалася від сумного факту, коли президент США не видав ні звуку на підтримку свого вірного, європейського союзника — Польщі, яку зараз очолює шанувальник Трампа. І у нього не знайшлося ні слів, ні дій проти агресора — путіна. Зате з приводу по суті — дрібного, хоч і неприємного інциденту, він демонструє і гнів, і все інше так, щоб його не запитували про путіна і Польщу. Це якраз і є втілення прийому, описаного вище, і загалом, якщо є інформаційний ворог в особі країни-агресора, то такі прийоми цілком припустимі.

Але раз за разом виявляється, що сарказм, яким ми супроводжуємо подачу деяких новин з федерації, виявився недоречним, оскільки це був не якийсь збій або чийсь недолік, а саме те, що ми й прокоментували в гумористичній формі. З останнього згадаємо проєкт «Зозуля». Скільки було жартів, з цього приводу, а вони — не жартували і це не був чийсь недоречний ентузіазм, оскільки проєкт уже запущено і під нього заведено фінансування.

Приблизно в тому ж самому ключі, ми нещодавно видали матеріал про те, що попи хотіли б стягувати з усіх громадян курника «церковну десятину» або 10% від усіх доходів. Сарказм тут був у тому, що саме з 10% братки починали свої тарифи «за дах». Це була стандартна ставка, але для тих, хто намагався від неї відмахнутися, її могли підвищити на «з половини» або взагалі все відібрати, а норовливого клієнта відправити годувати раків, у найближчу водойму.

(Далі буде)