Про рушійну силу ватного совка. Польове дослідження (Частина 1)

 Уперше опубліковано: 21.01.2016

Авторка перекладу: Світлана

Замість передмови

Цей текст було написано настільки давно, що в це вже важко повірити. Десять років тому вже було зрозуміло, що перед нами – екзистенційний ворог, і тому слід було з’ясувати, як працює його логіка і як приводяться в дію всі ті плани, які спрямовано проти нас. Це важливо тому, що це протистояння йде вглиб історії, і тоді було зрозуміло, що не закінчиться воно ні за найближчі десять, ні за сто років. Тому треба було препарувати проблему, спираючись на доступні засоби. Хто б міг подумати, що мине лише шість років, і все стане на місце явочним порядком. Можливо, комусь будуть цікаві як самі вправи, так і висновки, зроблені на їх основі.

***

Напевно, кожен наш читач мав нагоду спілкуватися з представниками ватного населення нашої чи сусідньої країни. Найсильніше враження від спілкування – повна упоротість опонента. Його не хвилює, що його переконання вважаються у всьому світі жахливим анахронізмом, він зациклений на своїх безглуздих ідеях повністю та безповоротно. Особливий інтерес викликають екземпляри, які поїздили світом і бачать різницю між тим, що вважається нормальним там, і що вважається нормальним на їхній батьківщині. Тобто до ватизму схильний не лише люмпен, а й ті, хто в принципі мають розуміти основи цього безумства. Насамперед це стосується творчих людей, особливо акторів та письменників. Вони просто зобов’язані були читати Толстого, Орвелла, Кафку та інших, щоб бачити повний збіг із тими попередженнями, які було вкладено в безсмертні праці. Можливо, вони прикидаються лояльними до влади, але це в них занадто добре виходить. Вони дали розбестити себе і тепер усі разом з путінською бригадою розбещують цілий народ.

Ще один момент привертає увагу. Ватизм досяг досконалості в епоху совка, але вже давно немає совка, а ватизм зацвів пишним цвітом навіть серед тих, хто совка й не пам’ятає. Причому в несприятливі моменти він впадає у сплячку, але щойно видається вдала ситуація – одразу і швидко воскресає. Тобто ця зараза діє незалежно від політичного устрою, соціальних та вікових груп, але локалізується територіально в районі колишнього совка. Це наводить на думку про те, що пружиною цього явища є якийсь глибокий принцип, здатний виявлятися в дуже різних ситуаціях. Для пояснення цього феномена ми висунули власну версію і шляхом аналізу ситуацій, які сталися в історії та відбуваються зараз, і невеликих експериментів отримали підтвердження її правильності.

Для початку звернімося до кричущих фактів, яких совкова, а згодом – і постсовкова історія чомусь уникає. У 20 столітті двічі складалася абсолютно критична ситуація в одному й тому самому місці, яка несла одну й ту саму загрозу. Вирішувалася вона приблизно однаковим способом, а потім мала однакові наслідки. Йдеться про Другу світову війну, коли совок, загравшись, зазнав дуже потужного удару від Німеччини. В принципі це був смертельний удар, і совок повинен був обвалитися. Нам розповідають, що військову промисловість, розташовану в Україні, було успішно вивезено за Волгу і там швидко відновлено, причому вона почала давати військової продукції в рази більше, ніж на колишньому місці. Те, що промисловість піднімалася за допомогою Штатів, які постачали обладнання, безповоротно втрачене в окупації, сировину, втрачену там само, і просто озброєння, боєприпаси та все необхідне для них, ретельно приховано. Якщо вилучити цю допомогу, промисловість просто не змогла б відновитися, адже з самого початку промпідприємства проєктувалися американцями та комплектувалися німецьким та американським обладнанням. Совок його просто не виробляв. Ну, і плюс до цього – продовольство. Американці врятували від голодної смерті мільйони наших співгромадян. І ось війна закінчилася, промисловість відновилася, і совок одразу ж почав кусати руку, що його годувала. Через 45 років совок знову загрався у свої ігри і раптом опинився перед перспективою тотального голоду у 240-мільйонній країні. Знову зі Штатів пішло продовольство, яке дало змогу пережити найважчі роки. Щойно ситуація почала налагоджуватися, тепер уже рф почала кусати точнісінько ту саму руку, яка вдруге годувала в найважчий час. Причому цю гризню провокує людина, до обов’язків якої і входив прийом гуманітарної допомоги! Хіба ж він про це не знав?

При погляді лише на два ці факти стає зрозуміло, що в цього народу геть-чисто відсутня вдячність. Про це писали практично всі «русскі» та російські гуманісти, вказуючи на цю основну характерну рису. Чому росіяни так чинять? Що ними рухає? Куди вони рухаються? Чого вони хочуть? Ось воно, ключове запитання, – чого хочуть росіяни? Якщо знайти на нього відповідь, то відразу стане зрозуміло, куди вони йдуть і чому не помічають того, що заведено помічати.

Тут дуже показовим буде приклад путіна, хоча так само можна було взяти за приклад Сталіна чи Леніна. Просто путін перед очима і не потрібно робити довгих екскурсів в історію з розлогими поясненнями. Він стане маркером, яким можна буде легко відрізнити ватного росіянина.

Чого ж хоче путін? На це запитання більшість відповість: влади. Ну, в ширшому сенсі – світового панування, що є та сама влада, тільки у глобальному масштабі. Гаразд, він отримав необмежену владу на 1/7 суші, – що далі? Ось вона лежить у нього на столі, і можна з нею робити що завгодно. Поширити далі? Чудово, поширив, – а далі що? Це запитання можна було поставити і його попередникам. На території, де вже є його необмежена влада, він створив Едем? Там є щось таке, чому всі заздрять? І близько ні! Можна пригадати Римську імперію, яка мала передову науку, державну систему та інше. Ось це вона несла далі, на нові землі. Дещо дивним чином, але те саме робив Наполеон, який викликав революцію в усіх галузях знань. Навіть німецьку експансію якось можна виправдати, бо Гітлер створив успішну модель промислово розвиненої держави, і приблизно те саме можна сказати про Японію. Інша річ – якими засобами, але там хоча б зрозуміло, що вони намагалися поширити той порядок, який створили у себе і який можна було назвати порядком. Що намагалася і намагається нести росія та її нинішній лідер? Те, що вони створили у себе? Ось цей жах вони несуть?

Нам здається, що громадянин путін, видихнувши від бійок за владу і вмостившись на престол, банально не знає, що з нею робити! Він ніяк її не може використати, бо більше немає мети. Отже, він хоче не самої влади, а лише окремої її частини.

Якщо не влада в чистому вигляді, то, може, багатство? Як не дивно, але тут ми теж не можемо знайти однозначне підтвердження. Справа в тому, що путін уже років із сім є володарем найбільшого статку за історію людства. Тобто останні сім років він накопичує гроші, навіть ні з ким не змагаючись. Йому й тут просто нікуди прагнути. Станом на осінь 2015 року в кількох місцях у нього зберігається $240–250 млрд. Він просто фізично не зможе витратити таку суму на себе, коханого, і своїх близьких. Ба більше, якби навіть і міг, колосальні витрати миттєво призведуть до величезних неприємностей. Він навіть похвалитися цими грошима не може. Все, чого може бажати смертна людина, в нього вже є. Прагнути просто нема до чого! І все одно він продовжує і продовжує накопичувати. Він не може зупинитися, хоча якби хтось міг запитати його, навіщо йому стільки грошей, навряд чи він зміг би відповісти. Всі раціональні межі накопичення однією людиною залишилися далеко позаду. Отже, не багатство як таке ним рухає. Що ж тоді?

(Далі буде)