Пропаганда діє так само, як і сильний психотропний препарат. Вона деформує психіку потужно і часто — безповоротно. Подібне легко спостерігати, просто уважно озирнувшись на всі боки. Але в більшості випадків, жертвами зловживання пропагандою стають особи, які не розуміють суті цього явища і із задоволенням споживають цю гидоту. Причому, напевно існує якась межа, за якою руйнівна дія пропаганди вже позбавляє пацієнта навіть можливості зрозуміти, що в нього виникла патологічна залежність від цієї гидоти. Це все одно, що комусь акуратно і досить довго підмішували в їжу або пиття якусь “дурь” і вона зробила з пацієнта хронічного алкоголіка або наркомана. І після цього, що б йому не розповідали про шкоду цієї гидоти, він навіть слухати нічого не захоче на цю тему.
Проте ті, хто цю пропаганду впресовує в мізки або ж має до цього якесь відношення, безумовно розуміють суть явища і ті ефекти, які воно генерує. А раз так, то і межу між ілюзією і реальністю вони бачать чудово. Ба більше, вони чітко усвідомлюють небезпеку ілюзії, а тому намагаються від неї відгородитися всіма можливими засобами. Досить подивитися на зелень і її розповіді про те, чому є заборона на виїзд з країни під час війни. Начебто і пояснення всім зрозуміле, і сперечатися особливо нема з чим, але практично всі їхні родичі та й багато хто з них виїхали в перші дні широкомасштабного вторгнення.
Ба більше, в той момент, коли за кілька днів до 24 лютого партнери вже заявили про неминучість вторгнення, а ця публіка у відповідь розповідала, що у неї є прямо протилежні відомості і тому — влаштувала 16 лютого ідіотське свято, саме в ці дні вони посилено вивозили з України рідних і близьких. А тепер, із суворими і ніби як неголеними портретами, вони щось там розповідають, які вони відважні хлопці і як нам усім треба з них брати приклад.
Тобто межу, що розділяє пропаганду і реальність, знайти зовсім нескладно, якщо звичайно ще не витравлено саму здатність її сприйняття. Все просто, якщо ініціатори пропаганди і пропагандисти особисто роблять те, що ніяк не вписується в їхні ментальні конструкції, спрямовані на публіку, то можна з упевненістю говорити про те, що вони як мінімум, деформують реальну картину світу. І це роблять буквально всі, хто дорвався до влади, незалежно від часу дії або географії. Далі — саме такий сюжет, який сплив буквально вчора.
Так, останні два десятиліття лапті посилено розповідали про те, що їхні системи ППО найкращі в світі і що створені вони з використанням технологій «анала говнет». Останні акорди цієї симфонії звучали у виконанні путіна, який розповідав про застарілі ЗРК «Патріот», які американці передали Україні. Що було далі — всі добре знають, але ось виник сюжет, який прямо вказує на те, як самі московські бонзи оцінюють власну систему ППО і наскільки її можна вважати надійною. Швидше за все, така інформація на публіці ніколи б не зʼявилася, якби не скандал, що спалахнув навколо московського мера Собяніна.
Просто нагадаємо про те, що це — не простий пасажир, а людина путіна, яка в огрядні роки командувала найбагатшим нафтогазовим регіоном росії. Власне кажучи, на його території оперували Газпром, Роснафта та інші великі компанії, що видобувають вуглеводні. Кого попало на таку посаду путін ніколи б не поставив. І ось саме звідти Собянін пересів у крісло московського мера. Тобто, він багато знає і багато має, а тому певний час його навіть вважали можливим наступником путіна.
(Далі буде)
Звичайно слово має смертельну силу. Слово завжди було або крайнім заходом, або крайнім виходом. Усе завжди впирається у сітку розумінь(кацапською у понятийное поле).. Де кожне слово має свою емоційну навантаженість, залежно від місця та обставин формування індивідуальності. Тож щоб зрозуміти емоційну навантаженість розумінь кацапської спільноти достатньо подивитись шматочок фільму кацапського “Брат”, а саме коли його мати провокує розмовою що його брат у москві досяг чогось особливого. Це стоїть у них на рівні матерів, тож їм тільки вогонь та смерть.
“огрядні роки” це напевно “тучниє года”? На мою думку, невластиво
Огрядні роки – це як підлога країни 😬