Від детектива до абсурду

Візит товариша путіна до Китаю став такою собі пачкою дріжжів, яка потрапила в найдорожче скупчення традиційних цінностей вигрібної федерації. Як завжди, коли дріжжі занурюються у відому субстанцію, вони перетворюють «руській мір з діркою в підлозі» на щось середнє між вулканом і гейзером. І все це фонтанує і розпливається подібно до потоків лави. Причому, воно розтікається по різних напрямках і темах, від детектива до абсурду.

От наприклад, зараз там посилено обговорюють сюжет, раціонального пояснення якому вони не можуть знайти. Раніше, дуже обережно, але все ж, ворожа преса зазначила, що царя в Пекіні зустріли якось не по-царськи, але швидко змістила акценти в інший бік, мовляв путін приїхав не хороводи водити, а працювати і досягати результатів. Хоча зовсім нещодавно вони ж просто захлинаючись розповідали про те, як Трамп в Анкоріджі розстелив перед царем червону доріжку. А на тлі того, що величезна кількість джерел з фото і відео провели порівняльний аналіз зустрічі інших лідерів, то картина і зовсім виявилася гнітючою.

Зокрема, як альтернативу, представили зустріч президента Азербайджану Алієва, і навколо цього була маса отруйних коментарів. Але ось виявилося, що в певний момент, путіну довелося потиснути руку Алієву і це викликало низку запитань вже всередині курника. Мовляв, цар не міг такого зробити, все це — брехня. Але трохи пізніше сам путін підтвердив, що попри ту ситуацію, яка склалася між країнами, він таки змушений був це зробити і тут почалася робота пропаганди, яка миттєво почала нівелювати дуже неприємну ситуацію. Адже всім зрозуміло, що взяти і забикувати в Пекіні, де Сі приймав Алієва з відкритими обіймами, було б дуже великою помилкою навіть для путіна. Але публіці треба було якось все пояснити і там це зробили, посилаючись на слова джерела в кремлі.

«Володимиру Володимировичу, безумовно, було дуже неприємно. Але він вирішив дати шанс і Алієву, і всьому Азербайджану. Нехай Алієв після того, як наш президент зробив таке зусилля над собою, припиняє недружню поведінку. А то ж наш терпець вже уривається».

Ось так була знайдена формула як представити царя в більш-менш пристойному світлі, але очевидно, що справжніх причин краще не торкатися. Не будемо наводити фото, але кожен може самостійно знайти його в Мережі, де путін і Алієв стоять поруч. А як відомо, в Пекіні свої правила і тягати з собою купу охорони, як звик цар, не вийде. Тому відверто набикувати Алієву віч-на-віч дзюдоїст просто не зважиться, бо хто зна, як воно складеться далі, і бігти – нема куди.

Детективна ж складова цього заходу, звичайно ж, стосується того самого питання про газогін СС-2, який начебто зрушився з мертвої точки. І тут виявилося, що згідно з тими описами маршруту, який представляє Газпром, труба повинна пройти не тільки територією федерації, але через Монголію і відповідно — до Китаю. Тільки ось ні Монголія, ні Китай взагалі нічого не говорять про цю трубу і про те, що досягнуто хоча б усної угоди, на цей рахунок. У підсумку їхня преса, розгублено пише наступне:

«Заяви «Газпрому» і путіна про те, що з Китаєм досягнуто угоди про будівництво нового газопроводу «Сила Сибіру-2», залишилися без підтвердження з китайської сторони… Однак за три дні поїздки путіна підтвердження від Китаю так і не надійшло, зазначає The Washington Post. Нічого не сказав про трубопровід Сі Цзіньпін, мовчить про нього китайська CNPC — покупець газу «Газпрому». Китайські держЗМІ також про газову угоду нічого не писали, зазначає Financial Times».

Таким чином, станом на сьогодні, казки про трубу залишилися казками, а ось потиснути руку Алієву таки довелося. І це при тому, що прийняли царя дійсно, як холопа. Не допомогло навіть те, що путін як мінімум двічі публічно сказав про те, що зібралися вони для того, щоб відзначити річницю перемоги Китаю над Японією. Він це знає напевно, оскільки отримав відомості з першоджерела, а саме — від Рюрика.