Без бою (Частина 3)

Щойно було ухвалено загальне рішення про те, що «пора», до 21 жовтня було розроблено план захоплення влади, що складався з п’яти стадій. Як і таліби в Афганістані, люди Муссоліні почали готуватися до силового і, швидше за все –збройного захоплення влади. Вже 24 жовтня було сформовано перші загони «народної міліції» – чорносорочників, а 27 жовтня у великих містах Італії з’явилися прокламації, головним гаслом яких було: «Фашизм хоче влади і матиме її!» Відтепер було формалізовано відкриту претензію фашистів на всю повноту влади.

Технічно саме захоплення мало відбутися силами прихильників Муссоліні в Римі, а також активістів з усієї Італії, які мали сформувати чотири колони та одночасно увійти до столиці, щоб захопити всі ключові державні об’єкти. Штаб-квартира маршу розташувалася в палаці Бруфані у Перуджі. Було призначено командувачів усіх чотирьох угруповань, і серед цих осіб, зокрема, були Еміліо де Боно, 58 років, колишній командир IX корпусу регулярної армії, та Чезаре Марія де Веккі, який свого часу діяв як емісар короля.

Одразу розпочалася кампанія з озброєння фашистів. Було мобілізовано всю стрілецьку та мисливську зброю, а потім почали добувати будь-які зразки зброї, яку можна було дістати. З музеїв зібрали мушкети та інші екзотичні зразки старовинної зброї, решта озброювалася холодною зброєю, від шабель до серпів та кіс, а частина учасників заходу просто вирізали собі кийки.

Усе це відбувалося практично відкрито, і король зажадав від уряду доповіді про готовність до такого розвитку ситуації. Його військовий міністр, герой Першої світової війни генерал Армандо Діас був цілком лояльним до фашистів, проте він сказав королю: «Армія виконає свій обов’язок, але було б краще не піддавати країну такому випробуванню». Королівський палац обнесли колючим дротом, а місто почали патрулювати кінні військові. Відповідальний за оборону Рима генерал Пульєзе через уряд зажадав, щоб з 9-ї години ранку 27 жовтня в місті було запроваджено воєнний стан. Прем’єр-міністр Факта подав відповідний указ на підпис королю, але той відмовився його підписати, і воєнний стан не запровадили.

А марш на Рим розпочався 28 жовтня і брав витоки в далеких провінціях, де до нього приєднувалися прихильники Муссоліні. Як він згадував пізніше, після звістки про відмову короля підписати указ про воєнний стан він уже знав, що перемога у нього в кишені. В Мілан, де тоді перебував Муссоліні, начальнику місцевої поліції надійшов наказ про затримання найбільш бунтівного депутата і його найближчих прихильників, але начальник поліції проігнорував цей наказ. 

Після цього ситуація в Римі почала кардинально змінюватися. З палацу тричі телефонували Муссоліні з пропозицією прибути в Рим і сформувати новий уряд, але він відмовлявся від цієї пропозиції доти, доки військовий помічник короля, генерал Артуро Чіттадіні не надіслав Муссоліні телеграму, продиктовану ним самим, про те, щоб отримати офіційне запрошення письмово. І таке запрошення надійшло.

А тим часом марш розвивався за заздалегідь розробленим планом. Колони рухалися на автомобілях, конях або пішки. Хтось навіть бачив в одній із колон перегоновий автомобіль зі встановленим на ньому кулеметом. У ході просування колон виникло кілька сутичок, у яких загинуло кілька фашистів. Згодом для надання дійству епічності ця кількість зросла до трьох тисяч, але це вже казки.

Отже, дуче прибув до Рима, і поки йшли переговори з королем та іншими найвищими державними діячами, перші колони почали втягуватися в місто, так і не зустрівши опору. Окремі гарнізони прямо переходили на бік бунтівників, а в деяких місцях для них відкривали збройові сховища… Коли вони досягли центру столиці, справу було зроблено. Перед ними вже був дуче. Вождь нації. А король власноруч написав про те, що синьйор Муссоліні врятував Італію від комуністичної зарази, чим надзвичайно прислужився: «Муссоліні врятував націю. Савойський (королівський) будинок має бути вдячний». І одразу дуче почали присягати всі праворуч і ліворуч. Навіть зафіксовано випадок, коли до нього прийшов поліцейський і попросив вибачення за те, що одного разу під час розгону демонстрації він ударив дуче кийком, і вручив кийок Муссоліні для того, щоб той міг відповісти своїм ударом. Але дуче прийняв кийок і пробачив поліцейського, відпустивши його з миром…

Усе це практично до дрібниць збігається з тим, що ми зараз спостерігаємо в Афганістані, чи не так? Що нового? Все це було, і все минуло. Мине й це.