Анкорідж. Очікуване ніщо (Частина 1)

Як мабуть усі помітили, ми взагалі ніяк не коментували змістовну частину підготовки зустрічі путіна і Трумпа в Анкоріджі і лише проходилися по якимось дивним деталям і асоціаціям. Ця позиція була зайнята навмисно, оскільки саме змістовності переговорів ми не очікували як з огляду на загальну ситуацію, так і на особисті якості Трумпа. Він давно показав себе невдахою у переговорах з опонентами і провалив майже усі переговори, які сам і започаткував. Його «жорсткість» розповсюджується лише на друзів і союзників, яких він з легкістю робить ситуативними опонентами, але перед системними опонентами він завжди виглядає безхребетним і непослідовним діячем.

Для прикладу, можна порівняти його позиції і навіть тональність висловлювань, які він демонструє відносно Ірану і Канади. Якщо не знати, що Канада є давнім військовим, політичним і економічним союзником США, то можна зробити висновок, що це – екзистенціальний ворог, на відміну від Ірану, який став ситуативною проблемою. Таке саме порівняння можна провести між росією і ЄС. Достатньо лише згадати, що Трампові тарифи отримали майже усі союзники США, але їх не отримала росія. Аналогії можна проводити і далі, але усі вони вказують на те, що Трумп – не здатний тримати удар і не має внутрішньої жорсткості для ведення переговорів зі справжніми опонентами.

Ба більш, він не може робити висновків з власних помилок просто тому, що він відмовляється їх визнавати. Еталонним прикладом є його спілкування с Кім Чен Іном ще за його першої каденції. Тепер мало хто памʼятає той епізод, але переговори виникли таким же спонтанним чином, як і оці. Трумпу зненацька заскочило поспілкуватися з Кімом і його команда до останнього не розуміла, що саме Трумп намагається зробити, аби змусити Північну Корею відмовитися від своєї ядерної програми, і ще тоді було сказано про те, що Додік – майстер імпровізацій і суворий переговорник, а тому – переговори базуються на його інтуїції та досвіді. 

А якщо хтось вирішить зануритися у пресу за 2017-18 роки, то знайде абсолютні аналогії з тією риторикою, яку Трумп демонструє сьогодні. Так, напередодні своєї першої зустрічі з Кімом, Додік анонсував застосування потужного пресінгу на опонента і висловлював на його адресу певні образи. “Людина-ракета” (Rocket Man) – це найвідоміше прізвисько, яке Трумп дав Кіму. Він вперше використав його у своєму виступі на Генеральній Асамблеї ООН у вересні 2017 року, коли заявив, що “людина-ракета перебуває на самогубній місії для себе і свого режиму». У серпні 2017 року Трамп заявив, що якщо Північна Корея буде продовжувати загрожувати США, “їх зустріне вогонь і лють, яких світ ще не бачив». Додік не цурався і особистих образ, він називав Кіма “божевільним” і “людиною з ядерною зброєю, яка розгулює на волі”. Кім, у свою чергу, назвав Трампа «розумово відсталим американським маразматиком». У січні 2018 року, у відповідь на заяву Кіма про те, що “ядерна кнопка завжди на його столі”, Трамп написав у Twitter, що його “ядерна кнопка набагато більша і потужніша»… І що? І – нічого!

Пройшли переговори, на яких Трумп не досягнув жодної з цілей, швидке досягнення яких він публічно анонсував. Фактично, результат був нульовим, а з урахуванням того, що таким чином він підірвав авторитет США у світі, оскільки президент виявився лише не стриманим на язик дідуганом, взагалі результат був негативним. Але ж і це ще не усі аналогії.  Відразу після першого раунду переговорів, Трумп відмовився від хвацької риторики і став називати Кіма «розумним хлопцем» і «великим лідером». У відповідь і Кім зкинув оберти своєї риторики. Після цього обидва лідери неодноразово підкреслювали свої “чудові” та “особливі” особисті стосунки. Трумп часто говорив про листи, які він отримував від Кіма, називаючи їх “прекрасними листами”. Така риторика створювала враження, що міцний особистий зв’язок є запорукою успіху переговорів.

(Далі буде)