Сліпий ніж

Авторка перекладу: Світлана

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Можливо, колись присвячу окрему розповідь тому, як виглядала совкова армія моїми власними очима. Напевно, частину з того невеликими уривками вже доводилося писати, але наймахровіше все ж таки залишилося на «потім». Тут лише згадаю один момент, який доводилося спостерігати неодноразово. Після «відбою», зазвичай у вихідні, «старі» або ті, хто прослужив рік і більше, влаштовували пишну п’янку прямо в розташуванні роти. Звісно, для того щоб все це відбулося, треба було скласти цілу низку чинників, починаючи з особи чергового в частині.

Справа в тому, що молоді офіцери ще були занадто завзятими, тому їх надихала гра в хованки і від них можна було чекати всіляких неприємностей. А от ті, хто вже дослужився до капітана, своє чергування сприймали як можливість гарненько виспатися, і тоді можна було починати бенкет. Але були й такі, які просто прагнули заловити солдатів строкової служби на чомусь подібному і при цьому виявляли чудеса винахідливості. Вони знали технологію п’янки і тому були найнебезпечнішими.

Але й на них знайшовся засіб. Точніше – на нього, бо в нас таке було в одному примірнику. Він знав, що десь через годину-дві після відбою старі пошлють молодого бійця на «точку», щоб той купив «шнапс і маркалузу» – відповідно горілку і вино. З цього робили коктейль, щоб сильніше рубало і менше було потрібно рідини. Словом, посилали досвідченого малого, щоб той зробив усе як треба і обов’язково попався «пінкертону».

З молодого нічого не візьмеш, бо сам він – тверезий, а прізвища старих, які дали йому гроші та відправили по бухло, не назве. Тому черговий обіцяє бійцю пекельні муки, а затрофеєну горілку та вино споживає за призначенням, після чого засинає, про що й повідомляє помічник чергового – солдат-строковик. Ось тоді по вогняну воду відправляють по-серйозному.

Зрозуміло, що старі впиваються до положення чортиків і починають чудити без гармошки. У нашому випадку важлива одна розвага, яка буде необхідна для основної повісті. Називається вправа «Сліпий ніж». Комусь із старих зав’язували очі, в руки він брав штик-ніж і бігав з ним по спальному приміщенню, розмахуючи ножем так, як йому заманеться. Вибивати ніж не можна, а можна лише ухилятися. В чому глибинний сенс вправи? Точно сказати не можу, але, напевно, це було проявом рішучості та жорстокості – з одного боку і спритності – з іншого, бо всі присутні ухилялися як могли.

У моїй частині такі вправи жодного разу не привели до сумних наслідків, хоча практикувалося таке часто в кожній з чотирьох рот. А важливе тут те, що все відбувалося без жартів і в разі чого хтось міг нарватися на ніж із непередбачуваними наслідками. Тобто почавши цю «гру», ніхто не міг сказати напевне, чи вона закінчиться. Це не єдина дикість із тієї, якими була напхана совкова армія, просто саме зараз приблизно те ж саме програється в армії російській, але дещо в іншому форматі, який сильно відрізняється від описаного вище.

«ПАНЦИР» У РОЛІ НОЖА

Уже всім добре відомо, що ЗПРК «Панцир-С1» має особливість, яка повторюється незалежно від географії, часу доби чи чогось іще. Агрегат має властивість лупити не тільки, а часто – не стільки у встановлені цілі, скільки в довколишні будівлі, особливо – у багатоповерхові будинки чи просто відкриті ландшафти. Саме такої статистики щодо Сирії немає, до речі, як і щодо Лівії, але ось за час широкомасштабного вторгнення вже зафіксовано десятки, якщо не сотні таких інцидентів. Причому найчастіше непередбачувані маневри виконує ракета цього комплексу, але й гармати – теж. Просто від ракети залишаються впізнавані фрагменти, а от снаряди розлітаються на шматки, які потім не особливо ідентифікуєш.

Явище це стало настільки масовим, що той же Бєлгород цілком можна було перейменувати в Панцерьовку, наприклад, або в Прілєтєлово. Зрозуміло, що там не опублікують даних про те, скільки прильотів із усіх зафіксованих припало саме на «Панцирі», але якби таке сталося, то, напевно, публіка усвідомила б масштаб цієї картини. І ось що тут важливе. Цей «Панцир» є чи не найсвіжішою розробкою їхнього ВПК в галузі зенітних комплексів. А це означає, що ефективність там повинна бути вищою за те, що передувало виробу, ну, а надійність і передбачуваність повинні бути просто максимальними з усього, що випускалося раніше. Проте реальність демонструє прямо протилежне.

Словом, читаючи чергове повідомлення про те, що «Панцир» знову влупив по чомусь іншому, виникає запитання: чим же все це досягається? Яка причина того, що начебто високоточна зброя насправді діє в режимі «сліпого ножа», як це було описано вище? Припущень можна висувати скільки завгодно, але от азербайджанське видання Minval розпочало публікацію даних, які стосуються того самого «Панцира», що пошкодив їхній цивільний авіалайнер.

Як ми пам’ятаємо, офіційна москва вирішила відморозитись і взагалі нічого не розповідати про хід розслідування інциденту, і плюс до того, жодного розслідування й не ведеться. В такій ситуації азербайджанська сторона почала публікувати дані власного розслідування, і, зокрема, це стосується висловлювань командира комплексу «Панцир-1С» № 274, які він видавав не лише в ході атаки, а й раніше – розповідаючи про те, як вони працюють у бойових умовах. Саме ці висловлювання проливають світло на те, що виконує ця машина і які результати показує. Ось його пряма мова, яка потрапила в розпорядження азербайджанських слідчих, а згодом – і журналістів:

«У мене машина в Сирії була, у вас хоча б іноді… лагодять, а в Сирії поки остаточно машина не вийде з ладу, не поремонтують її. Добре, в Москву приїхали, хоч у приводах оливу поміняли, ланцюги, датчик несправний був, його поміняли, а він знову не працює. Сказали: «Їдьте так». Приїхали на точку, а тут нічого не обладнано. Сказали: он там гори, он там точки, полк Ахмат-сила, спецполк. Все, що пов’язане з ім’ям Кадирова, по цих місцях довбають. Дальність сказали: аеропорт – 8 км, ТЕС – 3,200 км. От і воюємо».

Згідно з аудіозаписами, на бойовому розрахунку зафіксовано серйозні проблеми з автономним оптичним постом (АОП), який відповідає за візуальний супровід цілі та ракети. Через це екіпаж не міг розрізняти навіть силует повітряної цілі. А далі – розшифрування прямої мови того персонажа, який і описує умови, в яких було відкрито вогонь по пасажирському літаку:

«Дім, таке прохання. У мене ще автономно-оптичний пост – чіткості картинки немає. Я, звісно, налаштовую, але налаштування не допомагає. Силует практично не розрізняється. Ось безпілоти, які летіли, на свій страх та ризик… вдарив. Так, у мене проблема з МРЛС і в оптико-електронній системі. На відстані навіть 4 км бачу велику пляму, а розібрати безпілотник літакового типу не можу. На такій дальності. В Сирії розбирав, а тут щось не дуже».

Як повідомляє видання, цю мову записано за десять днів до інциденту – 15 грудня. Вже тоді командир розрахунку не міг напевне знати, що перебуває в небі і варто чи не варто по цьому стріляти. Пляма, і все тут. Із цього азербайджанські журналісти роблять такий висновок:

«Редакція Minval Politika підкреслює: в подібних умовах російська система ППО перетворюється на джерело хаосу та смертельної загрози. Екіпажі на бойовому чергуванні (!) стріляють навмання, без чіткого розуміння цілей та з несправною технікою. Ми заявляємо: польоти над територією росії є небезпечними. Цивільна авіація може стати випадковою мішенню. Трагедія 25 грудня може повторитися знову – і жодна країна від неї не застрахована».

ЕПІЛОГ

А ми лише можемо додати до цього, що в такому разі стає зрозуміло дуже багато – наприклад, неможливість прикрити від дронів батарею С-400 у Криму, та що там, «Панцир» себе не завжди може захистити. Або зрозумілим стає те, чому вогонь ведеться не по цілі, а в напрямку. Комплекс виявився відвертим гуано, але гроші вже розпиляно і освоєно, а тому здіймати шум ніхто не стане. Тим більше коли замінити вундервафлю – нічим.