Авторка: Світлана
Шановна громадо, я приємно вражена кількістю коментарів до моєї нещодавньої статті про фемінітиви і вдячна за увагу до неї. Обговорення статті пішло за кількома напрямами, і сьогодні я спробую розвинути лише один із них –юридичний аспект вживання фемінітивів. На нього звернув увагу один із коментаторів, зазначивши:
Із цією думкою я цілком згодна, тому у статті цю тему не зачіпала, бо, по-перше, я не настільки в ній компетентна, а по-друге, це велика за обсягом тема. Її важливість, зокрема, зумовлюється тим, що назву посади треба вносити у кадрові (і не тільки) документи відповідно до того, як її затверджено, по-друге, чоловічий і жіночий варіанти назви посади повинні бути співвіднесені між собою, що важливо, наприклад, для визначення тривалості роботи на цій посаді, трудового стажу тощо.
Спробуймо розплутати цей ланцюжок. Точка старту – Український правопис, затверджений постановою Кабінету Міністрів України. У ньому перераховано чотири суфікси (-К-а, -ИЦ-я, -ИН-я, -ЕС-а) для творення фемінітивів (пункт 4 параграфа 32). Наведу його знімком, щоб легше було обговорювати:
Чи є тут вимога використовувати наведені суфікси для утворення назв професій? Ні. Ці фемінітиви названо загальною описовою конструкцією «означення осіб жіночої статі». Чому? Можливо, тому що визначення людини за професією, родом занять, етнічною належністю тощо є компетенцією відповідних центральних органів виконавчої влади і регулюється іншими документами. Український правопис визначає тільки мовні правила для правильного утворення і вживання таких іменувань.
Наступний крок пошуків. Професія / вид занять / посада – це терміни зі сфери трудових відносин. Тому, ймовірно, політику щодо визначення назв професій повинен визначати найвищий (після Конституції) документ у сфері праці. Я припустила, що це Кодекс законів про працю України (КЗпП), затверджений актом найвищої (після Конституції) юридичної сили – законом.
Отже, цей Кодекс повинен містити відповідь на запитання про те, як утворюються назви посад/професій або хто за це відповідає від імені держави. Відповідь на це міститься у Статті 41 «Професія (вид занять), кваліфікація, Єдиний реєстр кваліфікацій – Класифікатор професій». Визначення професії наведено у першому абзаці статті: «Професія (вид занять) – це сукупність близьких за трудовими функціями видів трудової діяльності, що можуть вимагати певної професійної та/або освітньої кваліфікації працівника». Абзац шостий цієї статті вказує, в якій формі функціонує перелік професій: «Єдиний реєстр кваліфікацій – Класифікатор професій – це автоматизована система класифікації, збирання, верифікації, оброблення, зберігання та захисту інформації про кваліфікації, професії (види занять)».
Наступні абзаци дають відповідь на запитання про порядок внесення змін до цього Класифікатора професій, що важливо для нас у контексті запровадження фемінітивів на позначення професій: «Порядок створення, внесення змін та ведення Єдиного реєстру кваліфікацій – Класифікатора професій затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного агентства кваліфікацій. Назва професійної кваліфікації, що відсутня в Єдиному реєстрі кваліфікацій – Класифікаторі професій, визначається та затверджується розробником професійного стандарту та після його затвердження автоматично вноситься Національним агентством кваліфікацій до зазначеного реєстру».
Ще два абзаци пояснюють статус цього реєстру (Класифікатора професій) так, як я його розумію: по-перше, його володільцем є держава, тобто він перебуває поза відомчою належністю: «Володільцем Єдиного реєстру кваліфікацій – Класифікатора професій та виключних майнових прав на програмне забезпечення Єдиного реєстру кваліфікацій – Класифікатора професій є держава».
По-друге, цей реєстр взаємодіє з іншими реєстрами, що стосуються освіти, зайнятості, статистики, пенсійного забезпечення тощо: «Єдиний реєстр кваліфікацій – Класифікатор професій забезпечує обмін аналітичними, агрегованими даними, а також електронну інформаційну взаємодію з Єдиною державною електронною базою з питань освіти, Єдиною інформаційно-аналітичною системою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, Реєстром застрахованих осіб, Єдиним порталом вакансій EURES (Європейської мережі служб зайнятості), інформаційною системою органів державної статистики, інформаційно-комунікаційними системами Пенсійного фонду України». Це означає, що зміна в одному реєстрі зумовлює зміни в інших дотичних реєстрах.
Отже, пошуки приводять до Класифікатора професій. Чи є в ньому відповіді на наші запитання? Є. Вони містяться в наказі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.08.2020 № 1574 «Про затвердження Зміни № 9 до національного класифікатора ДК 003:2010». Основне положення цієї Зміни таке:
Що можна зрозуміти з цього пункту? По-перше, професійні назви робіт наводяться в чоловічому роді. Тобто в усіх документах за загальним правилом «працівник/працівники» означають осіб обох статей. По-друге, є вичерпна кількість винятків, які вживаються тільки в жіночому роді: економка, нянька, покоївка, сестра-господиня, швачка. У цьому формулюванні нема слів «тощо» і «наприклад», тобто решта назв професій мають форму чоловічого роду. По-третє, фемінітив може бути застосовано за потребою користувача, тобто йдеться про запит конкретної особи жіночої статі щодо запису назви її робіт відповідно до вимог Українського правопису. Ланцюжок замкнувся.
У додатках до Зміни № 9:
- скасовано посади «друкарка», «секретар-друкарка» та їх варіанти з таким поясненням: «Професійні назви робіт уніфіковано до назви роботи «Офісний службовець (друкування) із кодом КП 4111»;
- змінено «акушерка» на «акушерка (акушер)» і «сестра медична» на «сестра медична (брат медичний)» із численними уточненнями до сестри медичної / брата медичного. Наприклад:
Таким чином, Класифікатор професій визначає, як правильно написати посаду працівника в наказі про його прийом на роботу, відпустку, звільнення тощо. Відповідні професії повинні так само подаватися у довідниках кваліфікаційних характеристик професій (ДКХП). Так, у наведеній вище таблиці зі Зміни № 9 для сестри медичної / брата медичного вказано ДКХП № 78 – Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 «Охорона здоров’я», затверджений наказом МОЗ України від 29.03.2002 № 117. У чинній (станом на сьогодні) редакції цього Випуску 78 наведено «акушер/акушерка», «сестра медична / брат медичний» і всі варіанти цієї посади. Інших паралельних (чоловічого і жіночого) варіантів професій у цьому випуску мені не трапилося.
І тут я побачила несподіваний поворот. Задачка для уважних. Повернімося ще раз до Зміни № 9 – наприклад, до ось цього уривка:
Порівняймо його з назвою посади у Випуску № 78:
Це назва професії. Абзац «Завдання та обов’язки» пропускаємо. Наступний абзац починається словами:
У чому тут особливість? До посади додали уточнення «операційна», але не вказали його «чоловічого» відповідника, як це зроблено у Зміні № 9. Тепер посада брата медичного, напевно, звучатиме так: «брат медичний операційна»? Варіанта зі словом «операційний» у Випуску 78 нема. І ще: брат медичний повинна знати чинне законодавство і так далі? Кадрово-бухгалтерські сайти дають роз’яснення: «Якщо найменування професій в Довідниках кваліфікаційних характеристик професій працівників відрізняються від встановлених Класифікатором професій, то перевагу віддаємо Класифікаторові професій України».
Отже, найменування професій у «юридично значущих документах» (як визначив їх автор коментаря, наведеного на початку статті) врегульовано досить чітко, і фемінітивів там практично нема.
Проте фемінітиви в інших сферах життя – у повсякденному спілкуванні, публіцистичному, художньому та інших стилях – цілком можливі і коректні. Це диктується особливостями української мови, де, по-перше, є розрізнення за родом кількох частин мови – іменника (вчитель – вчителька), прикметника (добрий – добра), дієслова в минулому часі (був – була), дієприкметника (стомлений – стомлена), займенника (наш – наша), а по-друге, ці частини мови повинні узгоджуватися з іменником за категорією роду, і неузгодження для нашої мови (як відома посол) – це скоріше виняток. Ба більше, фемінітиви є необхідними з огляду на соціальні чинники – рівність прав чоловіків та жінок та інші передумови, але це окрема тема.
Тому галузеві довідники з наведеними чоловічими та жіночими варіантами назв професій роблять важливу справу: вони впорядковують систему іменувань галузі, знімаючи муки пошуку правильного варіанта. Крім Довідника ДСНС, згаданого в попередній статті, такий перелік розроблено щодо медичної сфери і затверджено Рішенням Національної комісії зі стандартів державної мови від 22.10.2021 № 238. Про формування переліків фемінітивів в інших сферах професій у мене інформації нема.
Отака історія на сьогодні. Я спробувала викласти її, спираючись на логіку та знайдені нормативні документи. Якщо щось пропущено – сподіваюся, це невелике дослідження підкаже, в якому напрямі шукати далі.
> … які застосовуються виключно у жіночому роді (еконопка, нянька, покоївка, сестра-господиня, швачка).
А от зі «швачкою» дуже цікавий випадок. Бо в українській є і «швачка», і «швець», але це різні професії:
https://slovnyk.ua/index.php?swrd=швачка
https://slovnyk.ua/index.php?swrd=швець
Катастрофа?
“які застосовуються виключно у жіночому роді”- в даному випадку доречно вживати “винятково”!
Як взнати, зайця ти бачиш, чи зайчиху? Шикнути, тупнути ногою: якщо побіг – то заєць, якщо побігла – зайчиха. (жарт XIX ст.)
Дуже слушне питання! А ще, як утворити фемінітив від «собака» (який в українській мові чоловічого роду)? І що робити з означенням фаху особин (тварин), наприклад, «собака-охоронець», «собака-прикордонник» тощо? Вживати фемінітив на вимогу пані собаки? Чи іншої особи обов’язково жіночої статі? Якщо перше, то як пані собака повинна оформити цю вимогу?
А якої статі “свінособака”?
Чоловічої, за останнім словом. Як «вівцебик».
Ви забули про гарне слово “пес”? Пес-охоронець, пес-поводир
Чому же забув? Він просто не допоможе, бо він також чоловічого роду, як і собака.
Чи треба терміново змінити граматичний рід собаці, щоби розв’язати цю страшну проблему?
Слова “пес” та “собака” є запозиченими, перше прийшло з заходу, а друге зі сходу. Первісно для означення цієї тварини використались слова “кобель” та “сука”.
Але для службових кобелів та сук стать суттєвого значення не має. І що писати, наприклад у штатному розкладі, коли посада ще вакантнта, щоби не звузити коло можливих претенденток та претендентів?
Можу запропонувати використовувати біологічне визначення “службова тварина сімейства псових”, (“пес” чи “псиня”). Погодьтесь, чим ширше визначення, тим простіше наприклад буде пропонувати використовувати на службі навидь приручених вовків.
Ні, не піде: тварина — жіночого роду.
приналежність слова “тварина” до жін. роду не містить визначення до якої статі вона належить. Люба істота тваринного світу, так як и людина (жін. рід), може належати як до чоловічої так і до жіночої статі, тому використання цього слова повністю виправдано. не треба звертати на це уваги.
> > За потребою користувача, при внесенні запису про назву роботи до кадрової документації окремого працівника, професійні назви робіт можуть бути адаптовані для означення жіночої статі особи, яка виконує відповідні роботи …
> фемінітив може бути застосовано за потребою користувача, тобто йдеться про запит конкретної особи жіночої статі
Пані Світлано, а де там написано, що це має бути запит особи саме жіночої статі? А раптом якась особа (якийсь особа??) чоловічої статі захоче вжити фемінітив для приниження особи жіночої статі, яка проти цього (такі особи жіночої статі існують)?
А що робити з іншими ґендерами?
Так, з усіма 96.
І якщо у випадку людини розумної ще хтось може поставити під питання оту розумність, то що робити з рослинами? Розгляньмо такі дерева: черешня, персик та тополя. Черешня та персик — однодомні, тобто гермафродити. Чому перша має жіночий рід, а другий — чоловічий?! А тополя — дводомна (є жіночі особини, і є чоловічі). Який для тополі маскулінітив, і яка загальна категорія?
А ще я босюся називати свій стіл чоловічим родом. Звідки я знаю, як він себе ідентифікує (чи ідентифікував би, якби міг)?
називайте покручем жіночого роду, типу як нещодавно обговорювали аж на цілу статтю: столиця. думаю, вон(а) не образиться.
У змінах №9 подається доповнена форма назви професії у дужках. На мою думку, в цьому закладається другорядність.
Коректніше подавати її через слеш.
І залежно від статі особи, що подає її, подавати через слеш спочатку жіночий варіант, якщо особа, що подає, чоловічої статі, чи чоловічий, якщо особа, що подає, жіночої статі.
Від того, що “друкарку” видалили з офіційного переліку професій, слово з мови не зникло. І пара слів друкар/друкарка мають дещо різний сенс: друкар – це працівник типографії, а друкарка – працівниця офісу. Так само і машиніст/машиністка: машиніст – це водій залізничного потягу, а машиністка – це та сама друкарка. Мабуть, є й інші приклади. І що з цим робити?
Треба ще обов’язково в підпису додавати в лапках (“він”) чи (“вона”) як роблять наші індуси. Та я їх розумію – з їх ім’я ніколи не зрозуміеш що це таке. Вони самі мабудь не можуть розрізнити.
А як утворити фемінітив до слів академік і бакалавр, або токар і електрик?
Юридичний, формальний аспект класифікації роду діяльності людини дуже важливий. Тому також важливі і ті історичні корені, які були в основі початку тієї чи іншої професійної діяльності людини. Грунт та принципи сучасної дипломатичної служби були закладені в часи Римської імперії, тому цілком доцільно використовувати для словоутворення терміни запозичені зі словників латинської мови. Наприклад, замість сучасного “посол” можна використати “легат” (лат. “legatus”), та похідний від нього фемінітив “легатиня”. Такий підхід дозволить підкреслити тяглість самої професії дипломатичної служби та отримати більш милозвучне слово для її означення.
Також можна провести заміну терміну для визначення представницької установі України закордоном з “Посольства” на “Легацію”.
Мова – це складна система і втішно усвідомлювати, що Українська – жива мова і, як будь-який живий організм, еволюціонує, розвивається, змінюється на потреби сьогоденню. Інакше це було б як з латиною. Саме я до фемінітивів відношусь досить спокійно, хоч і вчив український правопис ще за совєтських часів. Трохи “ріжуть вухо” деякі фемінітиви з суфіксом -ня, які утворені зі слів іншомовного походження: “філософиня”, “психологиня”, тощо. Але згодом до цього можна звикнути. Проте, хотів би зауважити, що зміни до правопису не завжди продовжують жити в мові, як повсякденній, так і офіційній. Прикладом можуть слугувати прийняті ще за моєї молодості нові норми правопису, у яких стало вважатись правильним відмінювання іншомовних слів, які закічуються на -о: “прийшов у пальті”, “приїхав на метрі”, і т.і. Такі зміни просто не прижилися і зараз важко уявити, що хтось скаже “станція метри”, “магазин пальтів”, “був у кіні”, “охолодив ситру”. Так і з фемінітивами: час покаже, що приживеться, а що ні. Бо Українська – це жива мова, попри все.
Ще додав би, що вплив інших мов ніяк не зупинити. Якшо слова зі значенням про нові для нашої мови поняття співзвучні, співритмічні з мелодикою української мови, вони війдуть і збагатять мову. До того ж спростять комунікацію з мовами – донорами.
Стосовно медицини, а що ж робити з терміном «сестринська справа»?
Запропонувати новий термін якій виключить з себе посилання на сімейні стосунки і більш точно окреслить рід діяльності спеціаліста.
Наприклад можливо запропонувати терміни “лазаретний працівник”, “лазаретна працівниця”, чи терміни “лазаретник” та “лазаретниця”.
Пропоную використати термін “лазаретна справа”.
Проти фемінітивів ті, хто підсвідомо не вважає жінку людиною.
Якби ж вони знали, як це помітно!
Навпаки. Ті що вважають жінку такою ж самою людиною не бачать необхідності в нових словах.
А ті жінки (і чоловіки також), що бажають нові слова, вочевидь вважають що без цих слів іх не сприймають за людину. В першу чергу вони самі себе.
Стара проблема.
Напевно з тих часів, коли поміж нами з’явились жінки. Або навіть навпаки. 🙂
От у англійскій мові такої проблеми майже немає. Там статтю про когось до кінця дочитаєш, і так і не дізнаєшся, то про чоловіка, чи про жінку.
Я вам скажу, що кожна мова, то є музика. Якщо щось органічно не вплітається у мелодію, його вживати не будуть. От не звучить по українськи, порушує ритм або фонетичний склад, і хоч ти кіл на голові теши, не приживеться.
На роботі можна часто почути “тут немає чоловіків та жінок, ми тут усі професіонали і повинні поводиітися як професіонали”. Особливо часто я це чую англійською. Тут немає питань? Чи хтось ще ображений та бажає більше гендерной рівності?
Як буде українською фемінітів для “професіонал”? “Професіоналка”? Який сенс має цей термін? Тепер усі задоволені? Будемо вживати цей фемінітів для досягнення рівності?
Як на мене, “пані посол” набагато більше природний та поважний вираз, ніж “послиця”, “посолка”, “амбасадорка” чи якійсь іншій термін.
P.S. В англійській мові є конструкція на зразок “she-elf” якщо треба акцентувати, що це жінка.