Автор: Світлана
Кілька місяців тому в метро я побачила рекламу, на якій було зображено молодого хлопця у військовій формі, з широкою усмішкою на обличчі. Слоган цієї реклами – «Мам, я в Азов».
Проте ще в січні з’явилися повідомлення від бригади «Азов» про зміну рекламного контенту: із плакатів вилучено наведений слоган і фото, натомість подано різні варіанти ідеї про важливість дій, а не слів чи фотографій.
Але коли нещодавно я побачила плакат із тим самим слоганом, то стало прикро. Ще більших прикрощів додало те, що за пошуком у Гуглі «Рекламна кампанія Азов» випадають назви місцевих громад, де ця кампанія називається саме так: «Мам, я в Азов».
Моє занепокоєння викликала форма звертання – «мам», тому що вона притаманна російській мові, а не українській. Не заглиблюючись у їхню культуру, спробуймо порівняти ці звертання з тим, що є в українській мові, щоб зрозуміти, «какая разница».
1. Наскільки системно (= чи від усіх слів) утворюються звертання? В українській мові практично всі іменники чоловічого та жіночого роду в однині (і тільки в однині) у кличному відмінку мають власну форму, відмінну від називного відмінка: Іван – Іване, вчителька – вчителько (звісно, винятки є – наприклад, незмінювані слова на зразок мадам). Звертання утворюються не тільки від назв людей, а й тварин, і неістот – предметів чи явищ. Для підтвердження цього звернімося до народних пісень. Це досить надійний (для мене) спосіб перевірки, тому що тексти пісень передавалися з покоління в покоління, були зрозумілими для виконавців і не викликали труднощів у вимові (інакше там відбулися б зміни).
- Звертання до людей: «Знаю, знаю, дівчинонько, Чим я тебе розгнівив…; «Постій, постій, козаче, Твоя дівчина плаче…»;
- Звертання на ім’я: «Катерино, серце моє, В тебе личко рум’янеє…»; «Ой Романе, Романочку, Не лий воду на сорочку…»; «Іванку, Іванку, я б тебе любила…»
- Звертання до істот: «Соловейку, рідний брате, Виклич мені дівча з хати…»; Ти, конику вороненький, Неси да гуляй…»
- Звертання до неістот: «Ой, не світи, місяченьку, Та й на той перелаз…»; «Повій, вітре, на Вкраїну…»
Чи є варіанти, коли в українській пісні у звертанні вжито форму називного (а не кличного) відмінка? Є, коли це диктується ритмом мелодії, як у відомій пісні про Марусю (тут великими літерами всередині слова покажемо наголоси): «А я всЕ дивлЮся, де моЯ МарУся, а я всЕ дивлюсЯ, дЕ ж ти, моя МарусЯ».
А в російській мові для звертання за замовчуванням використовується форма називного відмінка. Окремі від називного відмінка форми утворюються для обмеженої кількості слів на позначення людини: мам, пап, теть, дядь, Вась, Коль, Маш (у Висоцького: «Ой, Вань, гляди, какие клоуны», «Где деньги, Зин?»).
2. Чи має значення довжина слова? У нас обмежень нема, а от у російській мові, як бачимо, ці форми утворюються у (1) досить коротких словах, де кінцевий голосний втрачається, причому (2) перед ним бажано мати тільки один приголосний, тобто варіанти Тань і Танюх уявити можна, а як щодо бабушки? Бабушк? Єдиний приклад, що спадає на думку, де наприкінці слова стоять два приголосні, – це експресивна фраза героїні Людмили Гурченко у фільмі «Любов і голуби»: «Людк, а Людк! Деревня!»
3. Чи застосовується в російські мові ця модель до всіх іменників? Ні, тільки до цієї невеликої групи, яка має дві ознаки: за змістом – це звертання до людей; за формою – вони короткі і їх легко вимовляти. Отже, це явище є не проявом системи мови, а зручністю розмовного варіанта, який де-факто включили до граматики.
У російській мові, крім цих «звертань», тільки два слова зберегли форму звертання, окрему від називного відмінка: Боже і Господи. Вони є і в нашій мові. Але разючу відмінність між нашими мовами можна простежити на прикладі форми «Боже». У російській мові давнє чергування Г/Ж збереглося в цьому слові як поодинокий релікт ще праслов’янської мови. У сучасній мові ця форма є, але при зверненні до Бога використовується варіант, по-перше, у називному відмінку, по-друге, без чергування (дай Бог, не дай Бог). А як у наших сучасних піснях вживається слово Бог у кличному відмінку? Так, як і у давній формі, – Боже. Приклад: пісня на вірші Андрія Демиденка у виконанні Назарія Яремчука: «Дай, Боже, До старості Не знати Чорної заздрості. Дай, Боже, Не заздрить нікому. Дай, Боже, радості, Світлої радості Кожному серцю І кожному дому!»
Чергування Г/Ж, а також К/Ч і Х/Ш, є не тільки в цьому слові, а й легко простежується в інших словах сучасної української мови: чоловіче, друже, Олеже. І такі форми збереглися в піснях: «Куди їдеш, Явтуше? Куди їдеш, мій друже?» По суті, це чергування є маркером збереження цієї давньої мовної ознаки упродовж усього періоду існування української мови. В російській мові таке чергування втрачено (друг, Олег), а якщо вживається, то з певною стилістичною метою (человече, отче).
Чи варто звертати увагу на таку дрібницю, як кличний відмінок і форма «мам»? Якби це було неважливо, цей відмінок не називали б «клична форма» у радянських підручниках з української мови, адже не може бути в українській мові сім відмінків на тлі шести відмінків у російській. Бо в сучасній російській мові кличного відмінка нема. Професор Костянтин Тищенко у дослідженні «Правда про походження української мови» серед 82 ознак української мови вказав таку: «44. Існує КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК: брате, батьку, мамо (з-поміж слов’янських мов його втратили лише російська і словенська)». Сьомий відмінок повернули у граматику української мови (вже як відмінок, а не форму) лише у Правописі 1990 року. Чи гоже «велікому народу» мати таку прогалину в мові? Якщо не змогли знищити кличний відмінок у нашій мові, то включили ці короткі розмовні форми до своєї граматики, щоб «було хоча б щось».
І якщо повернутися до плаката з якого почався цей роздум, то висновки такі. Форма «мам» у складі слогана «Мам, я в Азов» популяризується завдяки тому, що цей слоган кампанії досі вживається. Тим самим нав’язується думка про його «правильність», і таке вживання (мам замість мамо) може витісняти справді правильні українські форми з аргументами «Яка різниця?», «Я так кажу» і так далі. Чи були такі ідеї у плакаті про «Азов»? Скоріше, ні. Але чи можна їх там побачити? Якщо знати граматику української мови (хоча б на рівні носія) і не забувати про наполегливе нав’язування москалями ідеї про «адіннарод» та їхні кількасотрічні зусилля зі знищення української мови – цілком. Чи було це метою авторів кампанії? Напевно, ні. Але коли спілкування виходить з формату особистого у формат плакатів, то випадковості й небажані приховані сенси – не найкращі друзі.
Отака історія на сьогодні.
треба не забувати звідки виросли ногу у командира Азова – Білецького (чи може білєтскава?)
Тут усе просто – хто намагається розділяти українців у важкі часи, часто з дріб”язкових приводів – той діє на користь ворога, скільки б він не видавав себе за патріота. Війна – вона така, або ти за “білих” або за “чорних”
Ви б краще Світлана капусту квасили Навіщо це Вам? Краще б витрачений час на Ваш пасквіль, Ви використовували на більш “добрі” справи.
P.S. Антиколорадос. Читаю Вас з 2014
Панночка зовсім “не туди”. Повз.
Не розганяйте зраду. Не ганьбіть АЗОВ
Володимир: “Ви б краще Світлана капусту квасили Навіщо це Вам?”
Якраз, і для таких, як Ви, корисно знати про правила українського правопису, якщо зважати на два коротких реченнях у Вашому дописі.
По суті української граматики, я не спец, але мені оце Кузьми “Мам” у пісні, що він став дорослим, “різало” вухо. І я не сильно його сприймав, як носія української культури, зважаючи на його підтримку януковоща і партії регіонів.
А на рахунок – “Не розганяйте зраду. Не ганьбіть АЗОВ” – ці претензії, будь ласка, до найвеличнішого лідора сучасності!
Ось до нього пишіть і про “капусту квасити” і про “Не ганьбіть АЗОВ” – коли воно пообіцяло азовцям і безпечний коридор з блокади і червоний хрест на виході.
Пані Світлано, дякую Вам! Цікаво дізнаватись від Вас про, здавалось би, просте, але і неочевидне в українській культурі!
Дай Боже, Володимире, про яку ганьбу мова? Хіба вчитися спілкуванню то погано? Ви ж бачили, що лапті вже на державному рівні “защіщают расійскій язик”. А ми, попри сторіччя гноблення, все ще промовляємо “какаяразніца?”.
Що ща маячня?
Справедливе зауваження про системну помилку – в чому ви побачили “ганьбу”?
І чому дозволяєте собізневажливе ставлення?
Не подобається – ніхто вас не тримає.
Вчитися, вчитися, вчитися! Це раз.
2. “Ви б краще, кома, СвітланО, кома, капусту квасили. крапка. Навіщо це Вам? Знак запитання…” Відповім на Ваше запитання, яке звучить як “какАя разніца?”, тільки неграмотно. Якщо Авторка – філолог, то вона вчИть всіх НАС, щоб було вИдно малороса по орфографії, синтаксису та пунктуації.
Даний слогАн – по штибу “пекельні борошна”- “адскіє мУкі”, “підлога країни” – ” пол страни” і т.д.
3. Дякую за навчання, пані СвітланО. Мене корОбили, інтуїтивно, але не знав чому…
4. Мова – найкращий САМОідентифікатор! Людина в статусі Людина має перший ідентифікатор, власне ім’я, дане батьками при народженні, по батькові – ім’я свого батька, другий ідентифікатор, родовий ідентифікатор – прізвище, народний ідентифікатор – національність та мову – САМОідентифікатор.
Пані Світлана, дякую за небайдужість!
Використання в рекламi(особливо в наведеному прикладі) таких дивних кострубатих сполучень вказуе, що рекламу робили всеядні зелені жевжики, яки за певних обставин(не приведи боже) робили би таку рекламу якому небудь батальйону “пятнашка”
Це “мам” – просто приклад невігластва авторів слогану. Я впевнений, що вони ніколи у житті не заглиблювались у такі філологічні та історичні глибини, це із розряду кацапських білбордів про дєдов, де вони зображали то американців, то нацистів у вигляді червоноармійців.
Не тре тут “якійсь хвілософії” -“мам” по вухах ріже, принаймі мені…
“Мам, ти мене вибач, шо я став дорослим” . Це з пісні Кузьми Скрябіна “Мам”. Мова – рухається, змінюється, оновлюється новими формами слів. Раніше казали “Мамо, ви”, зараз молодь каже – “мам, ти”.
Та ні, пані Василиса, то не мова рухається, то звикання та пропагування суржику. Ліньки вчитися самому, допомагати слухачам. Тому і з’являються перли з “мужчінами”, “мам”, “конхвєти” і так далі. А п*дари цим користуються, стверджуючи, що у нас “селюча мова”.
Москальські слова та правила словоутворення потрібно викорінювати. і робити це жорстко.
Можливо це було зроблено навмисно, бо хотіли звернутися до певної аудиторії? Більшість міст було “російськомовними” у другому-третьому поколінні і навіть зараз я чую як деякі школярі спілкуються між собою російською. Але потім поміняли наративи, бо реклами це не про чистоту мови, це про ефективність.
Не мамкай, людиною станеш.
Все правильно щодо застосування української мови, шановна Світлано!
В мене лише одне зауваження: в контексті того, що “Азов” створювався з українських патріотів переважно зі Східної України, де українська мова зберігалася головним чином лише в селах, то ця фраза (притаманна лише московській мові) якраз має додаткове позитивне навантаження. Таким чином блокується московитський нарратив про “гноблення” Донбасу ” українськими націоналістами”. Зазначений слоган (який треба розглядати саме як московськомовний) свідчить, що Україну боронять українські патріоти без врахування мовних ознак (на відміну від суто україномовних “шуфричів” чи “медведчуків”).
І на додаток. Мені здається, що слід обов’язково акцентувати увагу читачів, на тому, як визначав “кляту-москальську” її упорядкувач – Володимир Іванович Даль: “Вєлікорускоє нарєчіє рускаго язика”, підкреслюючи, що вона створена на базі української (руської) задля більш зручного спілкування з мешканцями різних територій, захоплених Московією (на жаль із суттєвим внеском в цю неблагородну справу українців).
Щось подібне було зроблено при створенні “Есперанто”, яке однак не стало чинником гноблення базових романських мов. А от нинішніх носіїв “слов’янського есперанто” просто роздирає на шматки мовне “вєлічіє”.
маю думку, що на плакат потрапило звичайне просторіччя і шукати тут зради немає сенсу. так, формальна помилка. та й по тому.
p. s. згадав, що колись читав, що у польській розмовній мові кличний відмінок доволі часто заміщується називним. використання кличного (за винятком офіційного стилю) додає негативне забарвлення. не знаю, наскільки правда. можливо, що і у нас відбувається схожий процес відходу від формальної норми.
Браво, Пані Світлано. Не розумів чому мені “ріже вухо” таке звернення.
Дуже актуальний аналіз, а не розганяння зради. Ніякої ганьби для Азову немає.
Пані Світлано, дякую за увагу до деталей. У Білецького дрібниць не буває. Ми ще будемо мати проблеми від нього.
На мою думку, Реклама (тим більше велика рекламна кампанія) – це елемент пропаганди. Це якщо мова йде про політику або соціальні явища.
[Реклама товарів та послуг – це також вплив на емоції, але з комерційною метою]
Тому замовник соціальної реклами (підрозділ НГУ Азов) звертався до певної соціальної групи з певними (у тому числі мовними) звичками.
Більшість патріотів-воїнів Азову є мешканцями східних областей України (Донецька, Запорізька, Луганська, частково Дніпровська та Харківська). І це така собі регіональна особливість історії формування Азову.
Це – не добре, і не погано. Це порстий факт.
Це я до того, що можливо, хтось із складу керівництва Азову, який відповідав за замовлення реклами свого рідного підрозділу, сам таким чином розмовляв все життя зі своєю мамою. Тому і не побачив у цьому ніякого глибокого підтексту.
Так, можливо це була мовна помилка, АЛЕ (в чому я майже впевнений) не навмисна.
Згоден, що автентичність та чистота української мови дуже важлива. Я б навіть сказав – принципова.
Та в наш тяжкий час, коли хлопці-воїни з усіх сил стримують русняву орду, загострення деяких моментів – не дуже бажане.
Хіба що в академічному середовищі.
Про це може свідчити сумний приклад застреленої у Львові 19 липня 2024 року Ірини Фаріон 🙁
…І власне, про конкретний випадок з білбордами “Мам, я в Азов”.
В Запоріжжі я теж такий бачив, і не одразу зрозумів, ЩО мені особисто трохи “різануло око”.
Згодом зрозумів, що це саме “Мам”. Хоча у Запоріжжі таким звертанням дітей до своїх молодих матусь нікого не здивуєш. АЛЕ я вірю, що це явище поступово зникне. Особливо з часом, коли буде підростати нове покоління українців!
Ось такі думки…