Автор перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
Повість ця буде на любителя з різних причин, і тому якщо комусь не цікаві такі собі каламбури, можуть гортати далі. А для решти почнемо з брів. Ні, не з тих, що «брови черные, густые, речи длинные – пустые», а з тих, які силами пропагандистів типу Соловйова чи Сімонянші піднімаються, щоб увігнати противника в шок. Як ми пам’ятаємо, вони люблять говорити «Та ми тільки брову піднімемо…», але тут слід одразу уточнити, хто такі ці «ми». Це що, Соловйов брову підніме чи хтось із його цеху? Та за першої небезпеки вони відважно підуть під себе, а це означає, що в такому вираженні вони мають чиюсь конкретну, а не свою брову.
І тут варіантів зовсім небагато, бо найбільш імовірний піднімач брови – це прутін. І тут вже не важливо, де він її підніматиме, точніше – в якому саме бункері він зможе продемонструвати подібний жест, а зовсім в іншому. Хочуть цього пропагандисти чи ні, але вони прилюдно опускають прутіна. Справді, вони вказують на те, що попри походи фюрера до шаманів та інших працівників окультного профілю, у діда тепер піднімається лише брова, та й то одна, бо множина цього слова якось не прижилася. Словом, дідусь він у віці і цілком може собі це дозволити, але робити з цього мем було б необачно, якби сьогодні діяла совкова цензура. Але пропагандисти – тупі, цензура – бронелоба, а цар сяє виключно лисиною.
З іншого боку, зело зайнятий зараз фюрер. За заповітами Зигмунда Фройда, він зараз компенсує те, чого йому не вистачало в дитинстві. Його сім’я була злиденна, і тому з іграшками у нього не склалося, а тим більше – з олов’яними солдатиками. Гра у війнушку теж його не надто повеселила, бо шкет він був хирлявий, і тому саме йому відводилася роль полоненого. Пацани його брали в полон і катували по черзі. Тому зараз він компенсує провали у дитинстві. І якщо вже мова зайшла про війну, то саме час нагадати, що Україна вже три з половиною роки рубається з ворогом, який увесь цей час перевершував чисельністю в будь-якому і кожному виді військових активів.
Нагадати це варто просто тому, що Австрія та Чехословаччина здалися на милість агресора без бою. І це при тому, що на той момент вони мали зіставні за чисельністю армії. Польща протрималася трохи більше двох тижнів, а Франція разом зі своїм союзником Великою Британією протрималася менше півтора місяця. І тільки Велика Британія пройшла всю війну «від дзвінка до дзвінка», готуючись воювати з можливим десантом противника силами ополчення, озброєного піками, випиляними з парканів садів.
Якщо комусь цікаво, можуть самі знайти історичні свідчення про це, а можливо, ми колись до цього повернемося. Але Британія завжди знаходилася за водною перешкодою, будучи островом, а ми маємо гігантський сухопутний кордон і все одно даємо ворогові такого прочухана, що він досі в це не може повірити і розповідає, що воює з усіма військами НАТО, а також мембарцями і варлонами. І якщо комусь здається, що їхні байки найбільш безсовісні, то це не зовсім так.
Якщо повернутися до того, скільки і які країни трималися проти Вермахту, якось осторонь залишається Югославія. І якщо зараз запитати про те, як воювали ці найвідважніші югослави, то швидше за все, почнуться саги про партизанів і щось подібне, але… як же вони опинилися у становищі, коли боротьба перестала бути організованою, силами армії, а стала партизанською? Як так сталося, що майже ніхто не знає про битви югославської армії проти військ Рейху, коли ті наступали?
Чудово! Ми трохи прояснимо ситуацію просто на історії захоплення німцями Белграда. До речі, цей епізод добре відомий у світовій історії, а також в історії Другої світової війни, але ми про це нічого не знаємо, бо казки були складено про партизанів, а про Белград – ні. А було так. Вторгнення німецьких військ у Югославію почалося з 5 на 6 квітня. Між іншим, саме ця «Операція 25» якраз і змістила строки вторгнення в совок із середини квітня на середину червня. Як завжди, просуванню військ передували удари Люфтваффе, в тому числі і по Белграду.
І ось уже 11 квітня 1941 року Фріц Клінгенберг, командир 2-ї роти розвідувального мотоциклетного батальйону дивізії СС «Дас Райх», опинився далеко попереду основних сил на березі Дунаю, де на іншому березі був Белград. Він не став чекати основних сил і з групою з шести бійців форсував річку, бо мости було підірвано (привіт чонгарським кротам), і увійшов у місто. Група діяла стрімко і миттєво придушувала опір приголомшених югославів. Вони вийшли до центру та вивісили свій прапор на ратуші. Після цього дісталися свого посольства і там дізналися, що основні сили югославської армії вийшли з міста.
Тоді вони знайшли старосту міста і запропонували йому капітуляцію в обмін за скасування бомбардування міста. За словами Клінгенберга, бомбардувальники вже летять сюди, і тільки його сигнал відбою може врятувати місто. Белград викинув білий прапор. Столицю Югославії захопили шість бійців та офіцер. За кілька днів підійшли основні сили дивізії «Дас Райх», і командування не могло повірити в те, що воно побачило. А ЗСУ двохсотять цю нечисть четвертий рік, згорнувши в трубку і засунувши у відоме місце їхній «Київ за три дні».