Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні стрічки новин просто тріщать від повідомлень про те, що там за переговори були в Абу-Дабі і що б вони означали. Насправді ж два маразматики справляють потребу на портрети тих, хто намагається знайти сенс у цій справі, і видають це за божу росу, якій присвоїли власний бренд «пошук миру». Адже їм нічого подібного не потрібно було ніколи, а зараз – тим більше. Просто вони знають, що лох ласий на розмови про мир і в нього, як у собаки Павлова, починає крапати слина, коли він чує це слово.
Про прутіна говорити нема чого, бо цей м’ясник прийшов у владу по сходинках із трупів, спочатку в підірваних будинках, а потім – у підірваній Чечні. Тож ми чудово розуміємо, що це за шукач миру такий, а от з приводу Додіка для мене все стало абсолютно ясно ще під час його першої каденції, коли він на заходах, присвячених річниці висадки союзних військ у Нормандії, відмовився їхати на меморіал, де поховано загиблих під час висадки американських солдатів.
А від себе зауважу, що мені особисто довелося бувати на подібних меморіалах у Франції, хай і не на тому, про який тут ідеться, і я бачив, в якому ідеальному стані вони утримуються. Раніше я вже писав про те, як у Дьєппі, де було здійснено перший і дуже невдалий десант, досі всі узбережжя та вулиці поблизу моря просто втикано пам’ятними знаками про ту подію або просто червоним кленовим листям, тому що більшість загиблих десантників були канадцями. І це – через стільки років.
Так от, тоді Додік відмовився виконати давню традицію і схилити голову над могилами американських солдатів. Але найбільше вражала не сама відмова, а пояснення того, чому він не бажає їхати з Парижа в Нормандію. Він сказав, що не хоче пертися хтозна куди під дощем, а крім того, він не бачить потреби дивитися на могили невдах. Можна не сумніватися в тому, що з юних років тато йому пояснив, як він хвацько відвертівся від мобілізації у Другу світову війну і як дід зробив те саме в Першу. Тож плювати він хотів і на війну, і тим більше – на мир. А тим більше – на іншому кінці світу.
Не дивно, що однією рукою він вимагав собі Нобелівську премію миру, а іншою – перейменував міністерство оборони на міністерство війни і, власне, почав ще одну війну, тепер з Іраном, яка триває ось уже скоро рік і яка створила масу проблем для всього світу. Тобто це не просто лицемірна балаканина, а такий собі стьоб і вивертання навиворіт сенсу слів, якими він жонглює, як запеклий шахрай. Щойно він починає щось розповідати про угоду, ми наполегливо рекомендуємо згадати ось це:
Нічого іншого в його угодах бути не може просто за визначенням, і тому ось ці фрик-шоу, які він влаштовує через Вітька і Зятька, – насправді не про мир, а про гроші для його сім’ї, які обіцяє дати прутін. А через те що він розуміє, що з січня в нього почнеться зовсім інше життя, а зятьок і Вітьок даватимуть свідчення під присягою в Конгресі, він намагається склепати хоча б щось за півтора місяця, що залишилися, поки в обох палатах Конгресу є його лоялісти, що суцільно складаються з без’яйцевих близнюків. Годинник цокає, і часу залишається дедалі менше, а через те що йому не вдається дотиснути Україну, то він зі злобою зазначає, що великі гроші та участь його сім’ї у прутінських газі й нафті – відпливають, як у морі кораблі.
(Далі буде)
Пані Світлані – можливо, “Перемови про розмови” теж передало би сутність процесу і зберегло риму, як в оригіналі? Ні в якому разі не претендую на більшу обізнаність та досвід у справі перекладання текстів, ніж Ваша і не підважую Ваш атворитет.