Не занурюючись у далекі глибини, згадаймо лише кілька загальновідомих та безперечних фактів. Такий собі Олександр Васильович Суворов, одна з найвидатніших ікон російської армії, який отримав звання генералісимуса, проте жорстоко заздрив славі Наполеона, про що особисто писав у кількох листах. Так от, залишивши осторонь вікторії, згадаймо про те, наскільки цей легендарний персонаж цінував свого солдата. Знаменитий і безглуздий перехід через Альпи коштував Суворову кілька тисяч обморожених, поранених і покинутих на загибель солдатів. Про годівлю там взагалі мови не було, але ставлення можна відчути на найвищому рівні легенди та ікони російської зброї. Що характерно, Наполеон розпорядився зібрати цих волоцюг в одному місці, підлікувати, нагодувати, одягнути, взути, дати грошей і відправити назад у росію. Коментувати цей історичний факт немає сенсу. Хіба що варто згадати, що російський солдат уже тоді був загартований у своєму внутрішньому стані, а тому через кілька років багато врятованих Наполеоном солдатів знову вступили з ним у бій. Це означає, що на той час уже було сформовано образ російського воїна, без пам’яті та без совісті.
Уже ближче до нашого часу варто згадати, як столувалися солдати вже червоної армії. Тут можна не йти в довгі дослідження, а просто переглянути списки продовольства, яке постачали союзники. Це й зрозуміло: найрозвиненіші сільськогосподарські регіони були під окупацією, і жирувати просто не було з чого. Тим більше що гігантські запаси продовольства, як і всього іншого, було втрачено в перші тижні війни у прикордонних районах.
Коротше кажучи, добування продуктів замість того, що мав поставити військовий тил, або на додаток до того, що довезли, стало мистецтвом та абсолютно необхідним умінням, яке часто рятувало життя. Свідчень цього залишилася маса, навіть у совковій літературі. Хоч і в м’якому вигляді, але розповідалося про те, що військові не гидували витрусити харчі при відступі, бо все одно люди залишаться в окупації і скаржитися нікому й ні на кого. А при наступі – тим більше, бо населення якось жило під окупантом, «поки ми воювали». Це була поширена та звична практика.
Але розквіт мародерства припав на період військових дій поза СРСР. Справа не в тому, що там були «чужі». Точніше, справа зовсім не в цьому. На підтвердження цієї тези зазначимо, що в тій самій Польщі чи Німеччині йшла жахлива та всеохопна хвиля зґвалтувань. Так от, браві визволителі ґвалтували не лише німкень, польок та інших панночок. Ґвалтували навіть співвітчизниць, вивезених німцями для робіт до Рейху. Причому не допомагало навіть те, що ті російською пояснювали, хто вони і чому тут. Тому принцип «Я мстю, и мстя моя страшна» як мінімум – не доречний. Просто командування дало негласне «добро», і справа пішла. Найгірше довелося дітям та підліткам. Окрім фізіології, яка не дозволяла без втрат витримати 10–20 жеребців, виникали складнощі етичного характеру. Хтось із бійців обов’язково говорив, що з малолітками можуть виникнути проблеми, і тоді їх просто дострілювали. Як казав товариш Сталін: «Немає людини – немає і проблеми».
А потім почалася вакханалія мародерства. Зрозуміло, що здобутий у бою трофей – справа свята, але коли йдеться про те, що червоноармійці влаштовували формений «шмон» у захоплених населених пунктах, – це вже воєнний злочин, якому немає строку давності. До речі, угорці досі добре пам’ятають, як у Будапешті одразу після придушення повстання радянські солдати зверталися до угорців фразами на кшталт «Знімай годинник».
Тож армія, що поколіннями голодувала, особливо в бойових умовах, перетворилася на касту виродків. Схоже на те, що цю рису вбито в код «зайвої хромосоми», бо щойно ця зграя вторгається на чужу землю, вмикається режим безсмертя й безкарності. А нинішня російська армія показала, що процес деградації не стоїть на місці. Як завжди, російські вояки засвітилися в масових зґвалтуваннях. До речі, вони цього й не приховують. У Мережі ми зустрічали кілька відео, де «визволителі» прямо на камеру говорили про те, що хочуть «звільнити» Київ і зґвалтувати там усіх осіб жіночої статі. Це кажуть громадяни росії, а держава ніяк не реагує на це і навіть заохочує так само, як це було в Німеччині 70 років тому.
Визволителі в Лугандоні спрацювали шаблонно, як і в кожній своїй загарбницькій війні. Першими було пограбовано банки, потім – ювелірні магазини, а потім – автосалони. Після чого в хід пішли квартири громадян, які виїхали із зони бойових дій. Коли все це вичистили, почали вивозити підприємства, а що не вдалося прилаштувати в росію – вирізали на металобрухт.
Але як ми зазначали вище, крім пограбувань і зґвалтувань, росіяни тепер продемонстрували нове масове явище – гастролі живодерів, що взялися казна-звідки. Ці особини приїжджають не грабувати і не шукати легкого сексу, а вони приїхали нести позамежні муки, які не можуть (поки що) реалізувати у себе вдома. Там за це ще садять, а в Лугандоні кат – потрібна і шанована людина. Тож «русскій мір» і російська армія не сиділи на місці, а набували нової якості. Тепер їм хочеться в Європу, де багато майна, жінок і куди можна привести нові види болю. Вони цього вже хочуть незалежно від путіна, а з власного внутрішнього переконання.