Протести, погляд зсередини (Частина 2)

Автор: anti-colorados

Але повернімося до власне протестів. Кожен може самостійно знайти гасла, висунуті протестувальниками, і вони виявляться приблизно такими, які були і минулого, і позаминулого разу. Причому найчастіше це вимоги соціального характеру попри те, що соціалка там така, що навіть Штатам таке не снилося. Наприклад, як вам щорічна відпустка 50 днів, коли її розбивають на чотири частини впродовж року? Або як вам право обирати, скільки днів на тиждень ви погоджуєтеся працювати? Так, оплата вашої праці буде залежати від кількості днів, але вас ніхто не змусить працювати п’ять днів на тиждень, якщо ви погоджуєтесь на три. Цей список можна продовжувати до нескінченності, але справа тут не в цьому.

Ці умови виникли не вчора і не позавчора, а протести почалися саме зараз і одночасно – у всіх великих містах. Одне тільки це вже вказує на те, що є якийсь диригент, який і запускає всю цю вакханалію. Спілкуючись із «жилетами», я якось поставив просте запитання про те, що якщо ви так вирішили висловити своє «фе» владі, то навіщо ви спалюєте автомобілі простих людей, грабуєте і спалюєте магазини та ресторани? На це була проста відповідь: це – не ми. Ба більше, я вірю тому, хто це казав, бо він був старший за мене і обіймав якісь пости в мерії. Імовірність того, що він буде палити буланжері або цупити сорочки з магазину, прямує до нуля.

Звідси виникає настільки банальне запитання, що його ніхто не ставить і, відповідно – не шукає відповіді. А виглядає воно так: що саме роблять протестувальники? Просто згадаймо наші протести на Майдані. Згадали? Так от, із тим, що відбувається у Франції, наші протести не мають нічого спільного. Мізерна частина публіки щось там пише на своїх плакатах і не виконує жодних активних дій. Такі люди, як мій співрозмовник, пройшлися б вулицями і пішли додому, але ці заходи запам’ятовуються зовсім іншим, а саме тим, що виконує більша частина публіки, яка не має жодних транспарантів, зате має біти, балаклави та великі господарські сумки.

За великим рахунком, основною ударною силою є молодь, яка сіє хаос. Саме вони палять і трощать. Причому самі вони не тягнуть здобич із магазинів та інших закладів, а просто розкривають їх. Очевидно, їм добре заплатили саме за хаос, і відволікатися на мародерство їм немає резону. Що характерно, ударна частина протестів – добре організована і явно має початкові навички тактики ведення подібних дій. Вони діють упевнено і швидко, а коли з’являється поліція, на місці залишається розпалений натовп, а бойовики вже рухаються в іншому напрямку, не вступаючи у фізичний контакт із поліцією.

У Парижі таке не дуже добре помітно, а в менших містах, як наприклад, у Бордо або в містах Нормандії чи Пікардії, таке помітно для очей місцевих жителів. У відносно невеликих населених пунктах люди перед очима і хоча б в обличчя знають один одного. І ось коли починаються такі події, агресивне вістря «протестувальників» складається явно не з місцевої публіки. А це означає, що ударні групи роз’їхалися по регіонах заздалегідь і знали, коли треба виступати. Подальші дії вже відбуваються відповідно до того, наскільки вдалося розкачати місцеву публіку. Десь процес пішов швидше, і ось уже вулиці палають, а магазини та ресторани винесено під нуль, а десь таке не вдалося, і в результаті обійшлося без погромів та кровопролиття.

І про погроми. Цього разу надто багато хто помітив, що ця ошаленіла публіка якимось дивним чином не проявила себе на халяльних ресторанчиках чи магазинах, які належать відповідним мігрантам. Ба більше, ніколи у зведенні побоїщ у Парижі не фігурує район Сен-Дені – північна околиця, неподалік від знаменитого стадіону Стад де Франс. Цей район вважається мусульманським гетто. І справді, вийшовши з однойменного метро, ви, швидше за все, довго не побачите французького обличчя. Так от, там взагалі не буває жодних погромів. І навпаки, будь-які заклади, так чи інакше пов’язані з Ізраїлем чи євреями, обов’язково матимуть проблеми.

Словом, про це можна писати нескінченно, але фактично це – добре продумані, організовані і, безумовно, оплачені акції. Починають їх вуличні бійці, а потім підключаються мародери, які тільки й чекають подібного приводу. Ну, а телепні зі своїми плакатиками виступають у ролі корисних ідіотів, які надають прикриття цій спеціальній операції. Це – елементи війни, і ставитись до цього треба як до війни. В іншому випадку все це призведе до стадного бажання міцної руки, яка повинна навести порядок. А, між іншим, зовсім небагато часу залишилося до столітнього ювілею з того моменту, коли в Німеччині таки отримали міцну руку…