Автор перекладу: Світлана
Учора ввечері в Мережі з’явилося відео з філософськими роздумами чинного президента США про життя взагалі, про його місце у цьому Всесвіті та про форму його чуба, але найголовніше – він висловив своє ставлення до того, за що йому слід вручити Нобелівську премію миру. Мабуть, у цей момент, він використав усі свої знання в географії, а якби він мав ширший словниковий запас, то його промова стала б ще ґрунтовнішою.
Через те що увага пішла саме на географічні назви, було втрачено головну думку – назву премії. Адже всім відомо, що Нобель був винахідником динаміту, і тому «Нобелівська премія миру» звучить як оксюморон. А от якби її перейменувати на «Золотий чуб» або скромніше – «Прекрасний чуб», назва стала б нейтральною і плюс до того, стало б зрозуміло, що її назва пов’язана з полум’яним борцем за мир.
Так, іноді Трумп робить різкі заяви та обіцянки показати, де раки зимують, але чого не скажеш заради жарту, а Додік – відомий жартівник. Ось просто зараз він розповідає, що йому дзвонять з Ірану і хочуть поговорити про мир, але «вже пізно». Щоправда, кілька місяців тому він у такому самому ключі розповідав, що йому дзвонять з усього світу і хочуть укласти угоди щодо тарифів, але є підозра, що це дзвонив будильник або ж датчик відльоту зозулі, але з угодами якось не склалося.
Приблизно те саме відбувається і зараз. Невідомо, хто там йому дзвонить з Ірану, але вчора ввечері в Женеві закінчилися переговори міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції та Німеччини з главою МЗС Ірану Аббасом Аракчі, на яких було досягнуто нульової позначки процесу. Тобто Аракчі прямо заявив про те, що конкретні переговори під час бойових дій він вести не має наміру, і тому спочатку Ізраїль повинен припинити завдавати ударів по мирних ядерних установках, ракетних позиціях тощо, і тільки після цього Тегеран готовий відновити масштабні переговори щодо ядерної угоди. Ба більше, він уточнив, що в цих переговорах не обговорюватиметься питання збагачення урану, а тільки питання створення атомної бомби. При цьому він підтвердив, що особисто готовий мамою присягнути, що бомбу вони робити не стануть.
А ми нагадаємо те, в чому, власне, проблема. Існують умови, за яких конкретна країна може створити ядерну зброю. Для цього вона повинна мати родовище урану і технологічні потужності для його збагачення. А ще бажано мати працюючий ядерний реактор, бо з відпрацьованого палива можна видобувати більш технологічно зручний елемент – плутоній, який у природних умовах видобути неможливо.
Саме тому країна, яка будує комусь реактор, постачає і ядерне паливо для його роботи. У паливних збірках міститься уран, збагачений приблизно до позначок 2–2,5% для російських типів реакторів, до 3,5–5% – для західних. Є реактори на швидких нейтронах, де збірки можуть мати більш високі ступені збагачення, але саме для промислової ядерної енергетики справедливими є показники, наведені вище. У результаті країна, що постачає паливо для побудованої нею АЕС, забирає відпрацьоване паливо назад, бо вилучення з нього плутонію вже набагато легше, ніж збагачення уранової руди. Тим самим було регулюються умови договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).
Так от, Іран, запустивши ядерний реактор на АЕС у Бушері, яку збудувала москва, спочатку відмовився повертати паливо, а потім – з допомогою російських фахівців почав виробляти власне паливо, що йшло врозріз як із ДНЯЗ, так і з двосторонньою угодою про будівництво атомної електростанції. Із цього моменту вже всім стало зрозуміло, що Іран став на шлях створення ядерної зброї. Причому зараз можна чути, що Іран прискорено збагачує уран до збройових кондицій, але швидше за все, у нього вже є і якась кількість збройового плутонію. Щоправда, ця тема практично ніде не фігурує, хоча питання лежить на поверхні, адже відпрацьоване паливо Іран міг би віддавати федерації і не мати проблем, а якщо воно залишається в Ірані, то це робиться з якоюсь метою.
Але якщо все крутиться навколо Ірану, то навіть МАГАТЕ рік тому офіційно підтвердило, що на той момент Іран мав як мінімум 408 кілограмів урану, збагаченого до 60%, і 274,5 кг – до 20%. Очевидно, що це вже збагачення не для комерційної ядерної енергетики і що цей уран уже йде виключно для військової програми. Зрозуміло, що за рік ці обсяги і, напевно – глибина збагачення суттєво зросли. За даними того ж МАГАТЕ, із 408 кілограмів 60% урану можна отримати дев’ять ядерних пристроїв, якщо довести збагачення цього обсягу до 90%, необхідних для ядерного боєзаряду.
Але тут треба враховувати, що МАГАТЕ змогло отримати дані тільки про частину того, що має Іран. Однак є дані, що було виявлено сліди урану, вже збагаченого до більш ніж 80%, тобто вже до збройових кондицій. Все це потрібно було приблизно описати для того, щоб стала зрозумілою позиція Ізраїлю. Вже тільки того, що було оприлюднено МАГАТЕ, цілком достатньо для того, щоб прямо і впевнено стверджувати: Іран створює ядерний арсенал, бо випадково отримати уран такої чистоти неможливо, а сам процес збагачення потребує значних матеріальних ресурсів та часу.
Тобто це навмисні, послідовні дії, спрямовані на створення ядерної зброї. А з урахуванням того що Іран ставить собі головною зовнішньополітичною метою знищення Ізраїлю, то можна не сумніватися, що як тільки ЯЗ буде отримано і зібрано хоча б ті дев’ять боєголовок, про які писали в МАГАТЕ, їх буде застосовано по Ізраїлю. А з урахуванням того, що ми бачимо пропуски балістики, які демонструє найдосконаліша ПРО у світі, є велика частка ймовірності того, що в найпотужнішому «пакеті» балістики, який Іран зможе відправити по Ізраїлю в цей момент, будуть кілька ракет, на які поставлено ядерні боєголовки, і цілком імовірно, що одна з них таки долетить до території Ізраїлю й вибухне, що стане повною катастрофою.
І ось на тлі цього повертаємося до потенційного нобелівського лауреата, який щойно розповів, що він отримує масу дзвінків з Ірану. Але ж Іран відкрито послав і самого лауреата, і європейських міністрів закордонних справ, фактично підтвердивши свою позицію щодо власної ядерної програми у формі відмови обговорювати ключові питання. Рушники все чітко пояснили і погодилися на будь-які переговори, але винесли за дужки свою ядерну програму.
Власне, це вже сказано стільки разів, що взагалі незрозуміло, про які дзвінки розповідає Додік. Але як водиться, після своїх жорстких заяв він знову взяв два тижні на те, щоб розібратися у своїх відчуттях, чи бажає він завдати удару по ядерному комплексу Фордо, чи ні. А тим часом глибоко під землею, швидше за все, вже закінчують складання ядерних боєголовок, поки найкращий президент розмірковує про те, що вручення йому премії миру – неминуче.