Уперше опубліковано: 29.08.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Щоразу, коли у своїх матеріалах ми торкаємося того, що в рф та Білорусі нормальні люди, які, безумовно, є скрізь, стали співучасниками злочинних режимів і тому ми просто перестали їх сортувати на путіноїдів і «не таких», нам надходять гнівні листи, яких уже сотні, якщо не тисячі скупчилося у спамі. Потім парою реплік ми відповідали на всю цю масу претензій, але сьогодні це буде непряма, але більш розлога відповідь усім їм. Сподіваюся, якщо вони вважають себе мислячими людьми – зрозуміють, про що мова, і якщо ще писатимуть обурені листи, то лише собі.
У цьому випадку дуже доречна ще одна невелика передмова, яку не українці точно не зрозуміють. Але тим, у кого вистачить духу розібратися в цьому маленькому відступі, знайдуть для себе масу цікавого. Отже, в кількох своїх безсмертних та глибоко філософських творах, зокрема – про Павліка Морозова, Митець згадував Вільгельма Канаріса, голову військової розвідки Рейху – Абверу.
Від його імені діяло відразу кілька агентів, у тому числі Сова, яка не залишила в лісі ні зайчика, ні мишки, за що її Канаріс нагородив якимось хитромудрим орденом із закруткою на спині. Щоправда, про самого шефа розвідки не було написано жодного слова, а ми, як можемо – заповнимо цю прогалину, бо його позиція, яку він проніс аж до трагічної смерті, за кілька днів до звільнення союзниками, є відповіддю всім, хто писав про те, що вони «не такі».
Це наприкінці свого життєвого шляху Вільгельм Канаріс був шефом військової розвідки, і в такій ролі його знає та частина публіки, якій прізвище Канаріс говорить хоча б щось. Насправді він вважав себе морським офіцером і, за великим рахунком, не бачив себе в якомусь іншому статусі. Шлях військово-морського офіцера було обрано ще в юності, і у 18 років він уже був курсантом військово-морської академії в Кілі. На початку Першої світової війни він був на посаді морського офіцера на крейсері «Дрезден», під командуванням знаменитого адмірала фон Шпеє, який потопив Good Hope та Monmouth. Сталося це у жовтні 1914 року біля берегів Чилі.
Англійці намагалися ніколи не залишати без відповіді втрату своїх кораблів, тому вони перехопили ескадру фон Шпеє біля Фолклендських островів (тих самих) і практично її знищили. Кораблю Канаріса вдалося уникнути побоїща і вислизнути з пастки, але ненадовго. Біля берегів Чилі його перехопили англійці, і щоб не здати корабель противникові, екіпаж покинув корабель і підірвав його.
Чилі підтримувала нейтралітет у цій війні та інтернувала німецький екіпаж. Але Канаріса не влаштовувала така перспектива, і він звернувся до німецького консульства в Сантьяго для того, щоб те допомогло йому не просто дістатися до Німеччини, а зробити це якнайшвидше і так, щоб він міг повернутися у стрій. За підробленими документами, які йому видали, він перетнув Анди і вже з Аргентини дістався до Роттердама, звідки виїхав до Берліна. Але коли він опинився на місці і з’явився до свого командування, стан здоров’я після цієї подорожі був настільки жалюгідним, що було прийнято рішення тимчасово використати його для нестройової служби.
Через те що за час подорожі його іспанська мова стала чудовою, його тимчасово зарахували до штату посольства в Іспанії, де він виконував обов’язки офіцера розвідки. Власне кажучи, саме цей досвід і став визначальним через майже два десятиліття.
(Далі буде)